Петро Олещук: Чергове підвищення тарифів на проїзд має обідрати тих, хто чесно платить

268
Політолог Петро Олещук

Щодо чергового підвищення тарифів на проїзд у Києві.

Зараз постійно натикаюсь на численні твердження провладних коментаторів, що «У нас все одно найдешевший проїзд у метро» і все таке.

Звісно, це все не відповідає дійсності, бо не можна порівнювати вартість проїзду к метро Києва і більшості міст Європи.

Бо там ти платиш не за факт того, що зайшов у метро, а за проїзд визначений час УСІМА видами транспорту. Тому там просто немає «вартості проїзду в метро».

Ще там немає такого неймовірного роздута кількості пільговиків.

До чого це роздуття призводить? Призводить до того, що, з одного боку тарифи постійно підвищують, але, з іншого боку, значна частина користувачів все одно ні за що не платить. Отже, підвищення реально не впливає на наповнення фондів, за рахунок яких має оновлювалися рухомий склад. І ти їздиш на тому самому брухті, але дорожче.

При цьому, «брухт» – це не про старість рухомого складу, а про його «збитість». Наприклад, у Празі теж можна побачити відомі кожному киянину моделі трамваю. Але там і близько немає такого жахливого стану, як у нас (із закритими за допомогою швабри середніми дверима).

Висновок. Підвищення саме по собі – не панацея. У Києві треба думати про наступне.

  1. Єдиний квиток на всі види транспорту по тарифних зонах – платиш не за факт того, що зайшов у транспорт, а за те, скільки реально проїхав. Всі пам’ятають це сакраментальне: «проїзд однієї зупинки сплачується на загальних підставах»? Власне, а чому? Чому я маю платити за одну зупинку просто тому, що хтось розробив маршрут, який мені не підходить? Ні, оплата має бути за реальний проїзд.

Наприклад, треба тобі десь потрапити, куди можна дістатися двома трамваями і метро. 8+8+8=24. Вуаля! «Дешевий» київський транспорт перетворюється на «дорогий» празький.

  1. Монетизація пільг. Досить цієї дурні і «щедрості», коли людині дають «право», не турбуючись про її конкретні потреби. Не нормально, коли за проїзд реально сплачують одиниці.
  2. Серйозні дисконти при «оптовій купівлі» проїзду. Можливо, навіть пільги для місцевих при купівлі місячних провідних, аби мотивувати людей користуватися громадським транспортом. Громадський транспорт – це екологія. Це зменшення заторів. Має бути купа варіантів для оплати проїзду. Денні квитки. Триденні. Групові. Річні і т.д., аби кожен обрав для себе вигідну схему.
  3. Ну і звісно – електронні квитки без кондукторів, продажу кондукторами закомпостованих талончиків, кругообігу цих талончиків і т.д. Впевнений, що якщо просто навести лад із продажем квитків – можна місту заробити більше, аніж на будь-якому підвищенні. Я, наприклад, не розумію, чому я повинен, оплачуючи проїзд, платити ще за працю цих «робітників у жилетах». 21 ст. на дворі.

А поки що підвищення – це «ні про що». Лише обідрати тих, хто чесно платить, і все.

Джерело: Петро Олещук

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв