Станіслав Зозуля: Бенефіціари і лузери підвищення «мінімалки»

290
Станіслав Зозуля, блогер

Бенефіціари і лузери підвищення мінімальної заробітної плати. Чому влада знову це робить? Рахуємо і загинаємо пальці.

По-перше, виграють бюджетники. Не тільки ті, хто отримує «мінімалку», але всі держслужбовці, яким підвищать зарплату за тарифною сіткою.

По-друге, почасти виграють профспілки і висококваліфіковані працівники, які отримають захист від новачків і низькокваліфікованих робітників.

Що ж, не густо. Не кажучи вже про те, що перемоги ці Піррові, і в кінцевому підсумку, як будь-який інтервенціонізм, вони і для себе риють могилу.

Програють, як уже вище сказано, найбідніші та недосвідчені. Ті, які були готові трудитися за заробітну плату менше 3200 грн в минулому році, за 3723 грн – цьогоріч і 4170 грн – в наступному році.

Якщо будуть такі вакансії в 2019 році, за які роботодавець готовий буде платити 4169 грн і не копійкою більше (з господарського розрахунку), і такі кандидати, які готові були б погодитися на такі умови, то тепер їхні трудові відносини, якщо такі виникнуть, будуть поставлені поза законом. Трудові інспекції, якими нас лякають уже з наступного місяця, будуть стежити, щоби роботодавці та робочі між собою, не дай бог, ні про що не домовилися на прийнятних для обох сторін умовах.

Програє також бізнес, який буде змушений нести додаткові витрати, як на виплату підвищеної мінімальної заробітної плати, так і податків.

Програють також і споживачі, яким, очікувано, підвищать ціни: від товарів до комунальних послуг, а інфляція матиме додатковий загальний негативний ефект.

Таким чином, якби політики обмежувалися лише підрахунками безпосередньо переможців і переможених, найімовірніше, вони б з політичних штанів не вистрибували, і не змагалися, як президент і прем’єр, чия ж це соціальна ініціатива. Існує, очевидно, певний третій об’єкт, крім бюджетників і висококваліфікованих працівників, заради якого все це і затівається.

Це жалісливий невіглас. Він живе аж ніяк не на 3-4 тисячі гривень заробітної плати, але є частиною прогресивної громадськості, офісним планктоном, і може бути навіть випускником економічного вишу (оскільки викладають економіку у вишах). Він точно знає, що бізнес експлуатує робітників, вичавлює з трудового народу всі соки. Жалісливий невіглас, хоча може бути патріотом і виступає за декомунізацію (вулиць, звичайно, а не голів) – це ідейний спадкоємець марксизму.

Це, як кажуть політики, ще раз доводить, що цільова аудиторія – це зовсім не бідні жителі українських глибинок, але люди забезпечені, яких турбує, чи будемо ми країною дешевої робочої сили, чи ні. Бідних такі глобальні питання цікавлять набагато менше, їм головне, щоби вони мали роботу.

Джерело: Станислав Зозуля

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв