Марина Данилюк: Ідіотизм, якого не зрозуміти на четвертому році війни

3517
Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Ідіотизм, якого не зрозуміти на четвертому році війни.

У Москві задушили бібліотеку української літератури. У Києві Російський центр науки та культури возить партіями місцеву молодь «набираться досвіду» в ерефію.

Днями до Новгорода поїхала група малолітніх українських художниць.

Абсолютна неміч українських чиновників проявилась після першої інформації про поїздку 70 школярів до Москви і Петербурга в рамках програми «Здраствуй, Россия!». Тоді Грицак заявив, що не знає про цю поїздку, але перевірить. Але лідером слабоумства став заступник міністра освіти Хобзей. Він сказав, що учителька, ініціатор поїздки під час відпустки може робити все що завгодно.

Фактично ця ватна педагогічна ТП далі сіятиме любов до російської культури і режиму в київській школі. Без загрози звільнення. Бо з таким всепрощающим шефом можна організовувати поїздки школярів навіть на ознайомчі поїздки в батальйони «Восток» і «Сомалі».

Школярам, які залюбки погодились відвідати державу-агресора, на вигляд 14-15 років. Тобто ці діти могли чути про війну, вчитися в одній школі з сиротами чи дітьми волонтерів, учасників АТО. Могли дивитися випуски новин, де всі канали, незалежно від власника, дають детальні матеріали про похорони, мешканців прифронтової зони, репортажі з гарячих точок. Якщо діти погодились на безкоштовні покатушки – вони маленькі пофігістичні ватники. Батьки, що погодились відпустити дітей до Росії, знаючи про липові справи «українських диверсантів» – явні ватники, які не відмовляться від халявної поїздки до мишебратьєв.

Захистити дітей від російського впливу могла лише школа, Міносвіти та СБУ. Але й ті проявили цілковиту інфантильність. Не варто дивуватися, якщо оця талановита молодь, переможці олімпіад з російської мови через кілька років виявляться завербованим агентами ФСБ.

Тепер оці художниці малолітні, які поїхали дивитися на російські церкви. Сучасний світ пропонує сотні програм для талановитої молоді. На*уя їхати в Росію, якщо можна отримати грант чи поїздку у Францію, Канаду чи Італію? Знову про*об Міносвіти і СБУ, бо вдруге за тиждень складається враження, що наукою і безпекою рулять Російський центр науки та культури та РПЦ.

Вряди-годи в інформаційному просторі лунає тема полонених, чиє звільнення й подальша доля досі залишаються підвішеними. Найкраще, що можуть зробити прості громадяни – не підставляти своєю інфантильністю і необачністю тих, кого взяли в полон в боях. Бо і за них, і за тих, хто просто топлес позасмагати в Крим поїхав – проситимуть взамін бойовика ДНР чи отпєтого сєпара.

Я була вражена по*уізмом українців після повідомлення Гештабу про затримання ФСБ 12 екс-військовослужбовців ЗСУ, яких ловили під час відпочинку в Криму. Дивовижну історію розказав і сам пройо*щик Грицак – про трьох дніпровських атошників, які спокусилися на 500 доларів на московських будмайданчиках. А тоді тікали додому від ФСБ на BlaBlaCar.

Щоби не знайти погану пригоду на власну дупу треба пам’ятати три основи.

  1. Всі спільні проекти із Росією закінчуються двома варіантами: 1) або ви попадаєте в «терористи», або вас вербує ФСБ.
  2. Які взагалі «спільні проекти» можуть бути на 4 році війни з державою агресором? Чого у нас засуджують приватних осіб Дорна і Лободу за заробітки в Москві, а учителька-бюджетниця відправляє партіями дітей в Росію?
  3. Треба забуть на час війни хоч про білі ночі в Пітері, хоч про перший петтинг в кримських піонертаборах і не їздити туди пляжитись, маючи досвід служби в ЗСУ. «Крим – це Україна» – тільки на піарплакатах Мінстеця. По факту – це чорна діра русского мира, яка з кожним роком усе більше деградує і наповнюється новими гібридними новими кримчаками – дітьми російських військовослужбовців і локальних берегинь. Реалізм – краща пігулка від казематів ФСБ і перспективи 20 років в кращих колоніях Чукотки.

Джерело: Марина Данилюк-Ярмолаєва

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв