Олександр Солонько: В українського правлячого класу дуже цікава форма шизофренії

138
Політичний аналітик Олександр Солонько

Фрагменти із розмови з приводу старту президентської кампанії:

– Про погрози війною:

Очевидний шантаж і залякування, яким що Президент, що увесь правлячий клас займається не перший рік. Вони постійно кричать: якщо не я – то стане гірше, або якщо не я – то ще поможу, щоб стало гірше.

У нашого правлячого класу дуже цікава форма шизофренії. Вони собі вибудовують внутрішній світ і не хочуть дивитись на те, що зовні. Але мусять, бо залежать фінансово. У них з’являється два варіанти ототожнення з Україною. Перший: свідоме відривання себе і своїх дітей від України, організація їм життя і навчання за кордоном, і прийняття тут законів, які жодним чином не стосуватимуться їхніх сімей. Другий: коли постає питання про можливість втрати влади, то починають хапатися і заявляти: нас не стане – не стане України. Так вони публічно ототожнюють себе із державою перед народом. Між рядками читається: от як не ми – то ще поможемо все завалити, бо ви нас прогнали. Це відверта погроза і шантаж. Звісно, що ті навчання несуть загрозу, навіть білоруси відчувають неспокій. Але це має рівнятися до реальності, а не виголошуватись для залякування українців. Він мав би пропонувати реальні кроки.

– Про позичання легітимності в націоналістів як лейтмотив наступних місяців

Очевидно, що однією із топ-тем просування Порошенка на наступний термін будуть євроінтеграційні моменти, інтеграція в НАТО. Влада вже вкрала легітимність у іноземних політиків, журналістів, активістів, то тепер починає красти її у націоналістів. Президент активно заходить на це поле: мова, культура, українське кіно, розрекламована освітня реформа. Тепер ліплять із Президента інноватора і господарника. Так виглядає, ніби з голови колгоспу намагаються зліпити державного будівничого. Зовнішній патріотизм, війна, Крим, вічний Мінськ, якась там деокупація, де знову не називають війну війною. Вправи в діалектиці, аби тільки не називати речі своїми іменами. Спробують вкотре довести українцям, що війну можна вимкнути, як рубильник.

– Про депутатську недоторканість

Навіщо робити це 2020-го року, якщо є відповідний законопроект, для якого зібрали 150 підписів нардепів? Президент вирішив гарантувати парламентарям, що цей законопроект не буде скерований особисто проти них. Фактично, це гарантія консенсусу, який зараз панує у владі, прозорий натяк депутатам, що все залишається на своїх місцях. Ймовірно, ще буде якась активність Луценка із поданнями, але депутати почули те, що мали почути.

– Про церковні справи

У релігійних питаннях Президент намагається всістися на кількох стільцях водночас. На кожне велике релігійне свято він обов’язково об’їде найбільші храми всіх релігійних конфесій, зокрема і МП. Отут знову подвійні стандарти: з одного боку – відстоювання української церкви, з іншого – невтручання у релігійні питання. Позиція – «і вашим, і нашим». УПЦ МП не є церквою у чистому вигляді. Це фактично структура ФСБ РФ. У Києво-Печерській Лаврі МП має договір на оренду двох храмів і ще якихось там приміщень. А загалом весь заповідник перебуває під контролем Мінкульту. Чи мала би можливість ФСБ контролювати храмовий комплекс без лояльності українського Уряду? Звичайно, що ні. Посеред Києва досі стоїть Росспівробітництво, яке так само є структурою ФСБ, яка відкрито проводить антиукраїнські заходи. Американці видворюють російських дипломатів – ми аплодуємо. Доходить до українофобських структур у нашій же державі – сприяємо. Тому ті всі заяви логічні тільки з погляду на Порошенка як «батька нації».

Саме такий образ намагаються намалювати гарантові піарники і політтехнологи.

Джерело: Олександр Солонько

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв