Олександр Солонько: Країну не врятують одні вибори – лише декілька поспіль

130
Політичний аналітик Олександр Солонько

Романи Джорджа Мартіна із циклу «Пісня льоду й полум’я», які ми більше знаємо під назвою «Гра престолів», відомі своєю неоднозначністю. Полягає вона в тому, як автор поводиться з героями і в які ситуації їх поміщає. Там нема суто позитивних чи негативних героїв. Всі мають недоліки. І всіх їхній творець може пустити під ніж в будь який момент. Серія книг була екранізована і стала найуспішнішим серіалом в історії та неодноразово вражала фанів рівнем політичних інтриг і сюжетними поворотами.

Але ніякий Мартін не зміг би створити щось настільки видатне в своїй неоднозначності та абсурдності, як протистояння нинішніх елітарних корупціонерів в Україні.

Як тільки Кучм… ой, перепрошую, Порошенко на кілька днів покинув країну, тут розгорівся черговий сюжетний поворот, який обіцяє нам купу емоцій. Але, на жаль, ми спостерігаємо це в реальному житті, а не на телеекранах. І серіал наш – це українська політика в реальному часі.

31 листопада працівники НАБУ затримали сина міністра МВС Арсена Авакова – Олександра. Причина – цілком відома і знайома з численних публікацій. Це сумнозвісна закупівля рюкзаків для армії. Затримали також і Сергія Чеботаря – заступника міністра МВС до травня 2015 року. Їм інкримінують розтрату бюджетних коштів, перевищення службових обов’язків та ще багато чого, в чому чесні українські чиновники та політики звісно не винні.

Суть справи нехай коментують спеціалісти і знавці. В загальному все зрозуміло – корупційна справа.

А як щодо політики? Перед появою новини про затримання сина Аваков оголосив про те, що забирає службовців МВС з-під Верховної Ради, де ще лишається частина протестувальників. Зрозуміло, що це був сигнал особисто для Порошенка, який очевидно не став ніяк намагатися заблокувати наступ НАБУ на оточення міністра. Мовляв, захищайте Верховну Раду, а в перспективі й Адміністрацію Президента самі.

А тепер найцікавіше і найгірше для України.

Інформаційні ресурси, які так чи інакше пов’язані з Аваковим та його поплічниками (Яценюк, Турчинов) пішли у відкриту атаку на Порошенка. Вони заговорили про «віденську змову», в результаті якої олігарх Петро Порошенко став президентом, а Віталій Кличко – міським головою Києва (арбітром тоді став інший оліграх – Дмитро Фіратш). Відкрито заговорили про політичні домовленості Порошенка з Росією. Тут важливо не формулювання саме по собі і що мається на увазі. Важлива глибина занурення в безодню взаємних образ і відкритого протистояння. Скільки кілометрів мостів палять між собою дві партії влади. Порошенко з одного боку. Аваков та компанія з іншого.

Мені звісно смішно читати про те, що «Народний фронт» «позасистемна сила», а Аваков, Яценюк, Турчинов і Мартиненко (що, вибачте?!) були «рушійною силою Майдану». Це така сама брехня, як і змальовування таким Порошенка. Але це окрема тема. Ще поговоримо про неї.

В мене питання. А що ж ви раніше очі не роззули на «віденську змову»? І домовленості між Росією і Порошенком? Ну правда ж. Праві ж. Але зараз «ширку» цементують із БПП та регіоналами. Й не без Ляшка, як то кажуть. Чому ж раніше мовчали. Бо все влаштовувало? Бо корупційні потоки були поділені сяк так вигідно на всіх?

Очевидно, що український політикум чекає справжня війна. Механізм, який запустився, вже дуже складно буде зупинити. Навіть якщо сторони й розуміють, що кінець буде всім. Принаймні, про створення єдиної партії влади можна забути вже на всі 100 %.

Найгірше те, що в цьому протистоянні вони не пошкодують Україну. Питання для них навіть не в політичних амбіціях чи звершеннях. Тут питання в грошах, можливості упиватися владою та не нести відповідальності ні за що. Вони точно потягнуть Україну на дно. Систему, яка б змогла убезпечити державу від наслідку політичних протистоянь всередині країни створено не було. Компрадорська еліта перерізала гальма та стрімголов летить у прірву. А перед цим вона зробила все, щоб в такому випадку українці не змогли від неї відв’язатися вчасно.

Вони нас так лякали Путіним, а він спокійно спостерігав за цим недалекоглядним кодлом і потирав руки. Вони принесуть йому країну на підносі. А нам з Вами боротися за те, щоб цього не сталося в дуже складних умовах.

Ця історія – не «гра престолів». Це «гра золотих унітазів». Гравці в ній бездарні, безвідповідальні, дріб’язкові обмежені люди.

Країну не врятують одні вибори. Їх має бути декілька підряд. З реальною люстрацією. В політичній сфері, судовій та публічній. Провести її треба в першу чергу у власних головах. Інакше, будемо знову розгрібати сміття за любителями золотих унітазів, лопат, батонів, коштовних шуб та великих маєтків в Іспанії. Воно нам треба?

Джерело: Олександр Солонько

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв