Лариса Ніцой: Кожен день для українця в Україні – це стрес, виживання і приниження

593
Українська письменниця Лариса Ніцой

Як я вас сьогодні хотіла порадувати, дорогі Українці. Розмовляла з новопризначеним директором українофобської мережі ЦИТРУС Віталієм Кузнєцовим. Він мене завірив, що має план наповнити публічний простір ЦИТРУСУ українською мовою. Що робить сайт українською мовою. Що до нового року переробить всю рекламну продукцію ЦИТРУСУ українською мовою.

– А на вході в магазин так і звучатиме «здравствуйтє»? – запитала я.

– Першою фразою буде звучати «доброго дня», а «здравствуйтє» по бажанню клієнта, – запевнив пан директор. – Ми навчимо працівників української мови.

– Ви можете почати вже сьогодні втілювати свій план, – запропонувала я директорові. – На Хрещатику, 29, в одному з магазинів сьогодні презентація і хоч я написала заяву, що вимагаю провести її державною мовою, мені повідомили, що презентація буде на общєпанятном.

– Презентація буде українською, – твердо сказав пан Віталій.

– Я увечері перевірю, – пообіцяла я. ОКРИЛЕНА І ЩАСЛИВА.

Вечір. ЦИТРУС.

Ми з друзями закрили очі на те, що під ЦИТРУСОМ чергувала поліцейська машина. Збіг. Ми закрили очі на те, що нас у магазині чекали як папуасів і розставили по маршруту на другий поверх усміхнених консультантів, які в спину реготали з української мови, а потім переходили на общєпанятний. Як звати тебе, реготунчику в татушках? Альбєрт.

Ми закрили очі на те, що ведучий мабуть приїхав із Занзібару і українську почув два дні тому. Де тільки таких набирають для ЦИТРУСУ що для презентації, що на постійній основі консультантами. Спеціальний кастинг влаштовують із приїжджих, чи що, адже в Україні всі вчать у школах українську. Ми закрили на це очі, ще й нахвалювали сиділи, нічого, що ламаною говорить, але ж українською! Як же ж приємно спостерігати такі зміни. А деталі? Деталі можна й упустити. Частина моїх побратимів наївно розслабилися і пішли. Я тихенько за колоною пишу позитивне відеозвернення (не це) до українців і директора Віталія Кузнєцова, як усе навколо чудово і оптимістично…

І отут чую з-за колони, як «занзібар» відчебучує. Може розслабився, побачивши, що наші сили розсіялися, чи що йому там стрельнуло, бо раптом видав.

– Хух. Ну тєпєрь можна і па русскі прадолжіть.

Несподівано в залі обурилася публіка. Вимагали продовження українською.

– Будєм галасавать! – знайшовся «занзібар». – Кто за украінскій, адін, два, трі,… чєтирнадцать…

Розлючена, набираю директора.

– Що відбувається? Ви мене обманули!

– Мені доповіли, що у вас відбулося голосування.

– Воно не відбулося, воно відбувається! То ви ще й сценарії прописуєте, як нас нагнути? Вам мало об нас ноги витирати, ви ще й потішаєтеся? Цирк влаштовуєте?

«Занзібар» тим часом продовжує.

– Кто за русскій? Многа!

– Е, а порахувати! – гукнув наш активіст. – Очевидно, що за українську – більше.

– За русскій – бальшінство – безапеляційно заявив «занзібар». Влаштувавши в магазині рефернудум «Крим – 2», він продовжив презентацію російською.

Пишу друге відеозвернення. Воно перед вами. Всю аж трясе. Публікую у ФБ. Поки писала відео, «занзібару» дали сигнал. Він оголосив перерву на три хвилини. Мабуть, увімкнувся директорський адмінресурс. Після перерви озвучив наступне: «Сьогодні день української мови, то ж будемо далі спілкуватися наймилішою на світі, чудовою, прекрасною, солов’їною, українською, державною мовою».

Але цієї наруги я вже не чула. Пішла пити валер’янку. Кожен день для українця в Україні – це вдвічі більше ніж іншим стресу на кожному кроці, боротьби на кожному кроці, виживання і приниження на кожному кроці. Допоки ми це терпітимемо?

Як я вас сьогодні хотіла порадувати, дорогі Українці. Розмовляла з новопризначеним директором українофобської мережі ЦИТ…

Опубліковано Ларисою Ніцой 5 грудня 2017 р.

Джерело: Лариса Ніцой

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв