Станіслав Зозуля: Чому в Росії заборонили «Смерть Сталіна»

321
Станіслав Зозуля, блогер

«Смерть Сталіна». Я впевнений, що кіно про Сталіна повинно виглядати саме так і ніяк інакше.

Як саме? З гумором, що порушує всі межі, без жодної поваги чи сентиментів. Адже Сталін ставиться до того виняткового типу Homo sapiens, який всіма своїми діями при житті цілком заслужив посмертний сміх. Так, підтверджую, над трупами Калігули, Муссоліні, Лєніна, Гітлера або Сталіна корисно і нормально знущатися, принаймні метафізично – це єдина справедливість, яка можлива для них тепер.

Що це взагалі таке?

Чорна політична комедія. За формою вона дуже схожа на кінематографічну серію Сімпсонів: події викладені занадто швидко і гіпертрофовано, актори анітрохи не схожі на своїх історичних прототипів, а декорації та натура виконані до абсурду умовно.

Далі – спойлер!

Але тому, хто трохи розбирається в історії – це все прекрасно відомо. Так ось, на початку 1953-го в Червоній імперії розгортається чергова хвиля терору. Крім «справи лікарів», в смертні списки потрапляє і стара сталінська гвардія, зокрема товариш Молотов. Тому, коли раптом вождя бере серцевий напад і він валяється на підлозі в калюжі власної сечі – тут ця чудова обставина висміюється хвилин 30 – замість допомоги його поплічники ще над неостиглим тілом вождя починають запаморочливі гонки за владу.

Як це виглядає?

Садист і педофіл Берія, нарцис і недотепа Маленков, простакуватий інтриган Хрущов, солдафон Жуков та інші соратники кривавих сталінських злочинів, як божевільні щури гризуться за владу, адже всі вони впевнені: той, хто в цій бійці програє – неодмінно і дуже скоро сам перетвориться на небіжчика. А навколо ні на секунду не припиняються нічні рейди енкаведистів і розстріли. Розстрілюють тих, хто в списках. Розстрілюють випадкових перехожих. Розстрілюють тих, хто розстрілює. І багатьох-багатьох інших.

І як вони сміють?! Не так все було!

Звичайно, все було не так. Не так смішно. Чи не смішно взагалі …

Але саме так все і було.

Як же було насправді?

На подив, якщо прибрати зі стрічки сарказм і гіперболи, можна з упевненістю стверджувати, що саме цим кафкіанським кошмаром і були роки царювання Іосіфа Джугашвілі. Всюдисущий страх. Суспільство позбавлене гідності і моралі. Зрада друзів, родичів, коханих. Одинаки романтики-самогубці. Чудовиська на чолі системи, в яких страхом атрофовані навіть залишки людської подоби. І так, нам не треба пірнати в вивчення документів або хронік, досить вийти на вулицю. Несмак, жлобство, розруха – це все це спадщина сталінізму. Спадщина трьох десятиліть безперервного викорчовування свободи і гідності з кожної людини і потім ще 40 років постсталінської радянської соціалістичної агонії.

Чому фільм забороняють в Росії?

Тому що Росія з Путіним впевнено стали на шлях відновлення тієї потворної моделі існування своєї держави, в якому нічого не повинно сіяти зерна сумнівів серед широких мас. «Смерть Сталіна» не може образити нікого (і точно не справжніх ветеранів Другої світової), крім прихильників тоталітаризму, нащадків вбивць і катів, які самі вже сьогодні готові бути вбивцями і катами.

P.S. За винятком декількох кадрів Кремля, Cталінських висоток і дачі майже вся натура фільму знята в Києві. Кияни з легкістю впізнають на вулицях Москви 1950-х наш Центр, в колонній залі – ВДНГ, в будівлі НКВС – офіс Кличка к КМДА, а в трибуні мавзолею Лєніна – Маріїнський палац. І багато іншого.

Джерело: Станіслав Зозуля

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв