Дмитро Тимчук: Чому доповідь Amnesty International так важлива для України

1735
Народний депутат України, очільник "Інформаційного спротиву" Дмитро Тимчук

Щодо доповіді Amnesty International.

Авторитетна міжнародна організація Amnesty International оприлюднила свою щорічну доповідь «Права людини у світі 2017/2018», в якій, серед іншого, є стаття про ситуацію в Україні.

Це важливий документ, який заслуговує на детальне вивчення. Оскільки висновки AI використовуються при складанні цілої низки міжнародних рейтингів.

На жаль, вчорашні коментарі політиків і повідомлення в ЗМІ показали, що цілком доповідь мало хто читав. Максимум – вивчили частину, присвячену Україні, і швидко нарізали новин. У зв’язку з чим кілька ремарок.

Перше. Тим, хто хоче розібратися в ситуації, раджу витратити час і прочитати якщо не всю доповідь (у ній 300 сторінок), то хоча б аналіз по макрорегіону і розділи про важливі для України країни. В іншому випадку у вас буде спотворене уявлення.

Наприклад, якщо ви прочитаєте тільки статтю про Росію, ви не знайдете жодних згадок, що між Росією і Україною є якийсь конфлікт. Навіть натяків немає. Ви не дізнаєтеся, що Росія окупувала Крим і Донбас. Ви не знайдете згадок, що Росія викрадає і незаконно тримає українських громадян, в тому числі – журналістів. Ви також не дізнаєтеся, що Росія воює в Сирії, тримає там регулярні частини, поставляє зброю і найманців, бомбить цивільні об’єкти. Єдина згадка про Сирію – в контексті зловживання РФ правом вето в РБ ООН.

У розділі про Білорусь немає згадок про участь білоруських силовиків у викраденні українського студента Павла Гриба, якого схопили і незаконно вивезли в Росію. Не згадується і про затримання інших українських громадян. Немає жодного слова про затримання за сфабрикованою справою українського журналіста Павла Шаройка. Хоча згадуються аналогічні факти (наприклад, висилка в Азербайджан блогера).

У статті про Молдову взагалі не згадується Придністров’ї. Для читача його не існує, тому і порушень прав людини там немає.

Нагірний Карабах (його називають «відколотим регіоном») згаданий буквально двома пропозиціями в статті про Азербайджан. У статті про Вірменію про НК немає ні слова.

Точно так у статті про Грузію «відколотими регіонами» названі Південна Осетія і Абхазія. Чому і навіщо вони «відкололися» – неясно. Лише побіжно згадуються якісь «російські сили», що сприяють встановленню фактичного кордону між зазначеними регіонами і іншими частинами Грузії.

Таким чином, укладачі доповіді слідують певному шаблону, який не відображає цілий ряд важливих факторів, що впливають на ситуацію з правами людини. AI намагається не давати політичних оцінок і «не бачить» тліючих конфліктів. Але як можна пояснити ситуацію в тій же Південній Осетії, не давши оцінку діям Росії? У цій ситуації вина за порушення прав автоматично покладається і на країну-окупанта і на країну-жертву агресії.

Друге. Amnesty International сповідує принцип, що будь-яке обмеження прав людини, будь-яке погіршення життєвих умов – це зло. Безвідносно того, чим викликані ці обмеження і в якому контексті вони відбуваються. Позиція такого «цербера» дуже важлива, оскільки знижує ризик зловживань з боку влади. Але в низці випадків вона виглядає явно неадекватною.

Наприклад, щодо Європи AI виділяє три системних проблеми, які тягнуться червоною ниткою в статтях про різні країни. Це проблема мігрантів, проблема посилення антитерористичного законодавства та заходи щодо скорочення державних витрат («заходи жорсткої економії»).

Так, на думку AI, скорочуючи держвитрати, уряд Великої Британії погіршує доступ громадян (особливо – найбідніших верств і мігрантів) до медицини, освіти, юридичної допомоги тощо, що порушує їхні права.

У статті про Грузію серед загроз правам громадян згадана девальвація національної валюти, що погіршує економічні умови.

Ставлення до мігрантів – основна претензія до більшості країн Західної і Центральної Європи. Найбільш гострій критиці піддаються Угорщина і Польща. Дісталося навіть Словенії, яка не горить бажанням брати мігрантів. Італії оголосили претензію, що Рим співпрацює з владою Лівії з метою перехоплення нелегальних мігрантів.

AI критикує Францію, що нелегальних мігрантів в тому ж Кале доглядають, орієнтуючись на етнічні ознаки. Зауважте – доглядають законно. Особисто мені незрозуміло: якщо відомо, що ці нелегальні мігранти – з Африки, то як їх можна виділити для огляду, не орієнтуючись на етнічні ознаки? За тембром голосу? За знанням класичної французької поезії?

Що представляється найбільш актуальним для України – AI поки явно не виробила адекватних механізмів для оцінки ризиків, викликаних гібридними погрозами і тероризмом. Ми говоримо про неповороткість і тугодумство бюрократії держсектора в різних (в т.ч. західних) країнах – але в цьому випадку, вибачте, пахне точно тим же.

Так, AI критикує національні уряди та ЄС за ухвалення законів, спрямованих на захист від нових викликів. Антитерористичні закони AI чомусь ЗАВЖДИ називає поспішними, непропорційними і дискримінаційними.

Основна претензія – недостатня, на думку AI, персоналізація репресивних заходів, ризик обмеження прав широких груп громадян. У цьому, може бути, і є якесь здорове зерно, але критики не пропонують ніякого виходу. Тому навіть уточнення заборон і обмежень буде автоматично розглядатися як «посягання на права людини».

Третє. Якщо проаналізувати заходи, які приймають для захисту національної безпеки інші держави, то Україна виглядає гранично м’якою і донезмоги толерантною країною.

Наприклад, у Великій Британії запропонували встановити кримінальну відповідальність (до 15 років в’язниці) за неодноразовий перегляд в Інтернеті матеріалів «пов’язаних із тероризмом». Раніше подібна міра була у Франції, але її визнали неконституційною.

Особливо хочеться відзначити ситуацію з Ізраїлем. Цю країну дуже багато критики української влади наводять як приклад того «як потрібно захищати національну безпеку». Але якщо дивитися на Ізраїль очима правозахисників AI, картина виходить досить непривабливою.

Так, звинувачення в окупації, звинувачення в незаконній блокаді Гази, сотні убитих, тисячі затриманих, захоплення власності, утиски інакодумців, підозри у позасудових стратах тощо – все це наслідок заходів, які допомагають зробити Ізраїль відносно безпечним. Але викликають напади у міжнародній громадськості.

Якщо після статті про Ізраїль почитати статтю про Палестину, то бойовики ХАМАС будуть виглядати безневинними дітьми. Згідно з висновками AI, Ізраїль відстрілює неугодних, а ХАМАС і ФАТХ в основному лише зайняті «кабінетною роботою» – закривають опозиційні сайти та скорочують зарплати в бюджетному секторі. «Хезболла» в Лівані взагалі виглядає як благодійна організація, яка бореться з агресивними сирійськими угрупованнями.

Таким чином, слід пам’ятати про особливості подачі інформації правозахисниками. Якщо цитувати її без контексту, можна відірватися від реальності.

Четверте. Що стосується України.

Хто б що не говорив, на мій погляд, багато висновків AI слід розцінювати як дуже позитивний сигнал і свідоцтво прогресу. Так, правозахисники AI прямим текстом пишуть про проведення комплексу реформ, про локальні успіхи, про отримання «безвізу».

Однак.

Безумовно, є й цілком обґрунтовані претензії. Але маса речей вирвана з контексту і відверто притягнута за вуха.

Наприклад, доповідь стосується прав людини в 2017/18 рр., Але для оцінки використовуються дані 2015-2016 рр. Знову роздута історія з «секретними в’язницями СБУ», які привиділися міжнародним спостерігачам.

Давайте згадаємо: 2016 року СБУ виявила безпрецедентну відкритість у процесі розслідування цієї історії. Однак у спостерігачів все одно залишилися «відчуття» (підкреслюю – не факти, а відчуття), які вони описують в таких категоріях, ніби в центрі Харкова побудовані в’язниці Гуантанамо і Абу-Грейб.

Нагадаю, що в контексті даного розслідування ватажки окупаційних адміністрацій РФ на Донбасі («ЛДНР») просто послали правозахисників за відомою адресою. А Україна максимально пішла на зустріч, але … все одно виявилася винною.

Абсолютно неадекватно подається історія з видворенням російських пропагандистів і їх європейських посібників. Наші спецслужби, в порівнянні з європейськими, не кажучи вже про ізраїльські, діють гранично тактовно. Нападки на них по цих конкретних випадках – ну явний перебір.

Також правозахисники з AI надмірно стурбовані долею пропагандистів з холдингу «Вести» і сайту «Страна.ua». Ці ресурси відкрито ведуть підривну роботу в інтересах країни-агресора. Але оскільки AI дистанціюється від подібних оцінок, а діє виключно в розрізі захисту свободи слова, то будь-який пропагандист автоматично стає «в’язнем совісті».

У чому треба віддати належне AI, це в тому, що в своїй доповіді вони досить чітко вказали на окупацію Криму Росією. Роль Кремля в окупації Донбасу показана не так наочно, але окремі факти порушень прав людини на окупованій території все-таки згадані.

Хоча ситуацію з правами людини і в першому, і другому випадку все-одно приплели Україні. Зрозуміло, що це підхід правозахисників – відповідальність за ситуацію навіть на окупованих територіях покладати на країну, якій ця територія належить. Але, погодимося, тоді було б справедливим як мінімум прописувати цю відповідальність і в розділі країни-агресора, чого AI робити вперто не хоче. У зв’язку з чим виникають незручні запитання щодо об’єктивності.

У цілому висновки такі.

Міжнародні правозахисники поки не готові працювати з гібридними погрозами. Навіть прочитання доповіді AI цілком не дає адекватного уявлення про роль Росії у розв’язанні міжнародних конфліктів. Фільтри AI налаштовані таким чином, що не вловлюють навіть загальновідомі факти. Ігноруються причинно-наслідкові зв’язки. В результаті викривають не джерела проблем, а їх видимі наслідки і ті, хто з цими наслідками бореться.

Що стосується України – то вітчизняним ЗМІ і політикам слід більше уваги приділити порівняльному аналізу. Наша країна є жертвою агресії. І навіть в цих умовах, при наявності всіх очевидних проблем, не скочується ні в тиранію, ні в анархію. Хоча багато хто – і в Кремлі, і окремі сили всередині країни – дуже хотіли б цього.

Не треба їм допомагати.

Джерело: Дмитро Тимчук

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв