Олександр Солонько: Правлячий клас і його інформаційні щурі розраховують на наївність українців

324
Політичний аналітик Олександр Солонько

Чимало колег звертали вже увагу на те, що порохоботи та пропрезидентські блохєри використовують заїжджені тези і підходи. Деякі з них до болю знайомі, при чому доволі недавно.

Наприклад, у відповідь на критику правлячого класу і президента олігарха за офшори, несправедливий підхід до податкової політики та мотивацію, направлену на наживу, вони поширюють затертий штамп. Мовляв, «багатий – навіщо йому красти», «зі своїми грішми вже давно міг би жити в Європі і не страждати тут в Україні». Мовляв, живе в Україні, хоч і багатий, а міг би давно собі пити водичку в Альпах. Власне, так переконують в безглуздості звинувачень у корупції, навіть якщо є переконливі докази.

Шкода, що українців правлячий клас і його пропагандистська обслуга сприймає як тупу отару. Достаток міряють в спожитій їжі, маніпулюють патерналістськими стимулами деяких громадян. При цьому, офіційний споживчий кошик нас каже, що жінка має 10 років носити одне пальто.

Вони мовчать про багато речей. Про те, що люди, які заробили статки (які наче б то є гарантією не вчинення ними корупційних дій) на доступі до державного ресурсу, можливості зайти в будь-який владний кабінет, приватизувати за безцінь державні активи та експлуатувати при мінімальних інвестиціях, які перетворюють державні посади на конвертатори тіньвих мільйонів, а систему державної влади як механізм для грабунку населення у власних інтересах, не будуть красти в подальшому, перебуваючи на державних посадах.

От 15 чи 20 років олігарх здобуває свої статки завдяки своїй персональній владі чи через спільників на різних посадах. Виводить нажите в офшори, отримує вигідні державні контракти під виписані під себе умови… І тут раптово після вступу на нову посаду в нього раптом прокидається совість й світський гуманізм, він здіймає руки вгору і волає «стоп». І все припиняється. І він такий весь чесний.

Або ще більш фантастичний сценарій. Відбувається все вище згадане. Людина вступає на посаду президента, реєструє нові офшори, бреше і відмовляється продавати бізнес «бо війна» (але державне хоче продати аж бігом), перетворює ключові підприємства, наприклад, оборонні, на власний приватний гаманець тощо. А потім стає главою держави вдруге. І через те, що в нього багато грошей і красти йому ні до чого перестає утримувати армію пропагандистів, ручних депутатів, припиняє спільні з іншими олігархами схеми в енергетиці, повертає гроші з офшорів в Україну, відмовляється від незаконно приватизованих державних активів тощо.

Вірите? Ну от.

Це спосіб життя. І не тільки в банальних грошах справа. Є ще влада сама по собі. Вона діє як наркотик і багато хто нею упивається. Не всім дано витримати такі спокуси, які вона продукує. А ще є й інша мотивація. Залишитись безкарним за зроблене. За корупцію, зловживання владою, в тому числі, у власних меркантильних інтересах. Тому все не лише заради грошей. Але тепер відкиньте цю мотивацію і правлячий клас виглядав би інакше. Зовсім інакше.

За такою моделлю діють й інші «багатийкрастинебуде». І чомусь багато хто з круглими очима потім дивуються: таки крадуть. Адже як так може бути, що той, хто скуповує на виборах голоси, ставить лавочки і роздає продуктові пайки, потім починає реалізовувати свій представницький мандат з метою корупційного заробітку? Яка дивина! А ми ж то думали, що вони нас купують з почуття набожності та філантропії.

Саме на таку наївність розраховує правлячий клас і його інформаційні щурі. Брехні, маніпуляції, фальшивий дискурс, підміна понять, шизофренічні меседжі тощо. Всього цього ставатиме все більше. Але так тривати вічно не буде. Буде люстрація і для влади і для тих, хто агресивно згодовує суспільству його брехню.

Джерело: Олександр Солонько

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв