Лариса Ніцой: Українці, готуйтеся до бунту!

1534
Лариса Ніцой, письменниця

Гриневич заводить мови меншин у кожну українську школу.

Прочитайте пункт 8 свіженького Проекту про середню освіту. Якщо складно осягнути все, прочитайте лише жовтим. Тепер у кожній школі можуть бути класи з навчанням мовою меншини. У кожній українській школі.

Чим це небезпечно?

Якщо у школі будуть класи з навчанням мовою меншини і з навчанням українською мовою – якою мовою в таких школах будуть розмовляти на спільних перервах діти? Якою мовою в таких школах будуть на перервах розмовляти з дітьми вчителі? Якою мовою будуть проводитися виховні загальношкільні заходи? Яка мова звучатиме всюди? Невже українська? А як же діти меншини? Вони теж захочуть свою мову. Вони теж мають право на свою мову на лінійці. На свою мову на перервах, адже в них навчання мовою меншини! І знову мова меншини в українській школі, всюди, де українські діти. І знову сварки, і знову чия мова згори. І знову мовна шизофренія. І знову деукраїнізація.

Там, де з’являється інша мова – українська вмирає. Це доказано століттями нашого існування. Можливо, в інших країнах інакше. У нас це працює саме так. Українська підлаштовується в себе вдома під інші мови. ЇЇ не стає.

Міністерка і «громадськість» скажуть, що Ніцой маніпулює. Мовляв, дивіться, у п.8 є речення «навчання мовою національної меншини не поширюється на класи з навчанням українською мовою».

Більш дурного речення я не читала. Уявіть два класи через стіну. В одному йде урок біології (навчання) мовою меншини. У другому класі через стіну йде такий самий урок біології(навчання) українською мовою. Звісно, що під час уроку одне навчання не поширюється на інше навчання! Як це можливо через стіну?

Для чого ж тоді це речення? Воно було введене з дальнім прицілом, щоб замилити очі. Коли я на момент обговорення і внесення правок в проект закону про освіту вимагала прибрати ці «класи» і лишити школи, як у світі, якщо є достатня кількість дітей меншини для цілої школи – відкривають школу. Немає достатньої кількості дітей меншини – не відкривають школу. Треба прибрати ці «класи». Ці класи відкриють скриньку пандори у всіх українських школах. На практиці мова меншини з одного класу буде поширена на всю школу… У відповідь, влада нацькувала на мене «громадськість». Та напалася, дивіться, Ніцой хоче цілі школи для меншин, а ми – лише класи. Так, я хочу школи, бо таких шкіл стає дедалі менше і вони локальні. А «класи з навчанням мовами меншин» поширять пошесть по всій Україні.

Послухали? Ні. «Класи з навчанням мовами меншин» не прибрали. До них вигадали лжепорятунок «не поширюється на класи з українською мовою навчання».

Знаєте, хто автор речення «Не поширюється на класи з українською мовою навчання». Хто автор цієї правки? Тарасик Шамайда (від громадськості) і Ганнуся Гопко (нардеп), у якої Тарасик працює помічником.

Я думала, що вони не розуміють. Кинулася пояснювати, наївна. Як виявилося, їхня правка була введена, щоб врятувати формулювання в законі про освіту «класи з навчанням мовами меншин». Додана до неї правка «не поширюється на класи з навчанням українською мовою», відволікає увагу, заспокоює. Вони лишили ці «класи з навчанням мовами меншин», бо на них уже були далекоглядні плани – розширити і розписати ще в одному законопроекті в п 8., який ви бачите перед очима. Класи з мовою меншин можуть тепер бути в кожній українській школі.

Сьогодні і так плачевна ситуація в містах. Українські школи з українською мовою викладання – розмовляють російською, уявіть якщо в цих школах з’являться ще й класи з мовою меншин. І такі школи є. Тепер їх хочуть легалізувати через Закон. Дивіться як це виглядає на сайті 124 школи міста Києва. Як не нашкребли бажаючих на російську школу, то хоч в класах знайдуть порятунок. Але через ці класи розмовляє російською вся школа. МОН і «громадськість» роблять своє. Вони розмивають українську мову.

Люди, я не можу справитися одна. Мені допомагає жменька активістів у вільний від роботи час. Але ж вас багато! Вас мільйони! Ви ж мені тисячами ставите уподобайки і пишете листи. Допоможіть. Як показує життя, Закон ухвалюється років на тридцять. Це може бути останній шанс нас врятувати.

Як допомогти? БУДЬТЕ ГОТОВІ ДО БУНТУ, українці.

Джерело: Лариса Ніцой

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв