Лариса Ніцой: У Хмельницькому створили шматочок моєї мрії – українську Україну

304
Лариса Ніцой, письменниця

Оооооо, бальзам на мою душу, мед моїм вухам! Мені до дня Конституції зробили подарунок. Але все по порядку.

Гляньте на ці коридори і виставку картин. Це не музей, а коридори міської ради того міста, місцева влада якого за наполяганням активістів відмінила вивчення російської мови у всіх школах. Згадали, що це за місто? Це Хмельницький. На день Конституції міська рада Хмельницького зробила мені гарний подарунок – організували форум «За українську мову», на якому виступив міський голова і сказав, що вони будують у місті українську Україну. І місцевий владика виступив і сказав те саме, і активісти. Оооооо, це екстаз.

У Хмельницькому я вперше. Місто дууууже сподобалося. Чистеньке. Затишне. Пошукала спиляний монумент Ленінові. Зараз така тенденція, що в кожному центрі стоїть п’єдестал без Ілліча, а на ньому прапор. У Хмельницькому такої підставки з прапором немає. Обвела поглядом площу – немає. Гм. Питаю:

– У вас що, Леніна не стояло?

– Стояв. На тому місці тепер отака велика інсталяція.

Ну нічого собі! Гляньте, що вони поставили замість Лєніна. Яке ж воно гарнющо-українське. Ніщо не нагадує про вождя пролєтарієв. Композиція має багато елементів і вся дише Україною. Щось там, правда, хмельниччани бурчать у її бік. От дурнесенькі! Та припиняйте ви цю погану українську звичку все критикувати! Ця інсталяція унікальна і ви разом з нею. А потім були оці коридори «мерії» з колоритними картинами. Беее, яке слово, «ме-е-е-е-рія», воно зовсім не тулиться в ту українську Україну, що я побачила.

А потім були працівники в кабінетах. Усміхнені, привітні, розмовляють українською. І кругом такий порядок! Все вилизано. Ото так, як у музеї, не лише в коридорах, а й у кабінетах теж. От звідки чистота на вулицях.

А потім була повна зала людей, які з’їхалися звідусюди і говорили про Україну і мову. Ви думаєте бідкалися на доленьку, які ж ми бідні і наша мова бідна? А нічого подібного! Дух бойовий. Всі казали: «Досить кланятися! Ми господарі на своїй землі!» А, ні, таки бідкалися. Що зала виявилася мала і тріщала від кількості людей, а бажаючих було набагато більше.

А потім нас водили на місцеве телебачення. Якась новенька студія.

А потім у стильне і дууууже смачне місце, погодувати. Теж новеньке (я не даремне вживаю багато разів це слово) – і похвасталися, що таких родзинкових місць у Хмельницькому стає все більше. Не всі виживають, на жаль, та все ж… Стою вже вдома на своїй кухні, калапуцяю на сніданок вівсянку, а перед очима те листя салату під різними соусами і приправами з різними вибриками і викрутасиками на тарелі. Ммммм…

Тож поки сиділи в тому смачному місці, нас розважили розповіддю про Африку. Що там усе вилизано, вздовж доріг підсвітка, і це ми насправді Африка, а вони – цивілізація. Ох і заїло це мене. Розсердилася я. Ні, не на оповідача, і не на господарів. На нас, українців. Довго ми ще тужитимемо за голодоморами і геноцидами? Таке враження, що лише нас голодоморили і геноцидили. Так, знати про винищення нашого народу треба. Але ДОСИТЬ вже тужити. Чорт. Африка! Якихось 100 з лишком років тому вчені сперечалися, чи люди, які її населяють – то таки люди чи хтось інший. І це НАШ (!!!) Міклухо-маклай, українець (!!!) припинив ці сперечання світової науки антропології, довівши, що то люди, а не мавпи, бо поїхав і жив з ними, і дослідив подібних аборигенів. Ууууууууууу! Рррррррр! І яку ми сьогодні маємо Україну?

Коротше, друзі. Мені вчора міська влада Хмельницького показала шматочок моєї мрії – української України. Я все розумію про купу всього, що лишилося за спиною. АЛЕ, личко мені показали українське. І воно не дише занепадом. І навколо мене були не дідусі в солом’яних капелюхах, а молоді галантні чоловіки у вишиванках, пристойних костюмах з дорогими парфумами і жінки – енергійні, беручкі, розумні, гарні. І українська Україна в них не напоказ. Вона в душі. То стиль життя такий.

Я дуже втішена Хмельничанами. Бо я ж насправді не владі зараз дифірамби співаю, у місцевих до неї може бути купа щоденних питань. Я зараз співаю оду радості мешканцям Хмельницького, що обрали курс на українську Україну. Бо могли ж обрати добкіна )))) Ні, Хмельничани не могли ))).

Чекаю подібних форумів «За українську мову» в інших містах. Будуймо скрізь українську Україну.

Як же ж мені було добре серед тих усіх людей.

Оооооо, бальзам на мою душу, мед моїм вухам! Мені до дня Конституції зробили подарунок. Але все по порядку.Гляньте на…

Опубліковано Ларисою Ніцой Четвер, 28 червня 2018 р.

Джерело: Лариса Ніцой

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв