Оксана Забужко: Поки не рухне Чекістан, миру не буде

175
Оксана Забужко, письменниця

Кажуть, із Москви розганяють нам істерику «дайош мір!» – копіпейст нацистського «Рюс, здавайся!»)). Я зараз працюю над одним величеньким нон-фікшн текстом (про 1970-80-ті), то скину тут шматочок, який прямо стосується причин нинішньої рос. агресії, щоб ні в кого не було ілюзій: війну проти України Чекістан вестиме доти, доки не вб’є останню жертву, що пам’ятає їхні злочини проти людяности, і в 20-му ст. про це писала й попереджала купа розумних людей (у т. ч. в Росії). Треба чітко розуміти: на підсвідомому рівні ми для них винуваті вже тим, що вижили, – ми «свідки» (хай навіть у 3-4-му поколінні, хай навіть тільки як генетичний матеріал), – а «свідків», як їх учать от уже 100 років, треба «зачищати». Тож усе гранично просто: доки Чекістан не рухне, миру не буде.

І саме тому – Carthago delenda est.

____________________________

«Довгі роки – властиво, аж до самого розвалу СРСР – то був на моїй пам’яті головний і найперший критерій, за яким покоління, народжене в «темні часи» сталінської катастрофи, оцінювало сучасну йому літературу: наскільки цей твір зможе колись слугувати «звинувачувальним документом» на якомусь міфічному «грядущому суді». Яким той суд буде, ніхто собі, звісно, до пуття не уявляв – це не обговорювалося, як щось самозрозуміле, – але таємним «пунктом призначення», «лімітом функції» в земній есхатології якийсь такий напів-Божий, напів-Нюрнберзький кентавр був, наважуся стверджувати, присутній у свідомості кожного, хто в притомному віці пережив свій струс від хрущовської детронізації Сталіна, – байдуже, чи по стороні жертв, чи катів.

Жертви сподівались на «суд історії», бо їм потрібне було виправдання їхніх страждань (потвердження, що страждання були немарні) і відновлена віра в осмислений світ (почасти, сурогатно цю потребу спробувала потім загодити своїм антисталінським дискурсом ґорбачовська «перестройка», та ненадовго її стало). Катів же будь-який натяк на те, що їх у принципі може бути суджено за злочини проти людяности за Нюрнберзьким зразком, незмінно вкидав в істерику – і вкидає досі. Підозрюю, що й нинішня війна Кремля за «новий світовий порядок» теж є продуктом того самого «чекістського неврозу» – витісненої «корпоративної пам’яті» про пережитий колись їхнім відомством із вини Хрущова ЖАХ, справдешній «великий перелом» – єдину за всю 100-літню історію ЧК-ГПУ-НКВД-МГБ-КГБ-ФСБ спробу люстрації, яка в їхніх очах «ніколи знову» «не должна повториться»: майже п’ятнадцять мільйонів в’язнів Гулагу, випущених на волю, – і майже п’ятдесят тисяч гебістів, вигнаних у відставку, кількасот засуджених, кількадесят навіть до смертної кари, головне ж – докорінна, законодавчо закріплена зміна чекістського статусу, падіння неба на землю: з касти напівбогів, перед якими дрижало все живе, – до «сталіністів проклятих», як міг їм відтепер тюгукнути перший-ліпший студент у трамваї, і якщо гаразд розуміти масштаб цього перевороту, й те, до якої міри потім внутрішня й зовнішня політика спочатку брежнєвсько-андроповського СРСР, а відтак РФ після 1993 р. були націлені на ЛІКВІДАЦІЮ ЙОГО НАСЛІДКІВ, то багато чого в історії людства за останні півстоліття постане в геть іншому світлі…»

Джерело: Оксана Забужко

Коментарi

Коментарiв