Ростислав Мартинюк: Бога нєт. Одні емоції. І потреби.

249
Ростислав Мартинюк, продюсер і журналіст

У молодої дами з Києва поруч два дописи: «Ось я відпочиваю у Алушті» і наступний: «Ось я обурююся діями ФІФА». Завантажено протягом однієї доби.

Отже, тут кияночка в купальнику в окупованому Криму, а тут фоточки двох хорватів, незаконно покараних за два добрих слова.

Може, недалека? Та ні, вища освіта. Може, без коріння? Та цілий хутір на Гетьманщині, названий ім’ям її предків.

Тоді шо це?

Гадаю, мара апокаліпсису, який наближають ідеологи «культур-марксизму»: немає остаточних правд, сталих ідентичностей.

Ранком ти українець, в обід – національна меншина, під вечір – знову українець.

Ранком ти чоловік, в обід – під питанням, ввечері – ти далі думаєш.

Ранком ти бойкотуєш чемпіонат у РФ, в обід – знаєш, на якій хвилині хто кому забив гола, а ввечері – сплюнув у бік тих, хто дивиться футбола у піцерії навпроти.

Нема кордонів (їх намалювали політики), нема статей (ти сам вирішуєш, хто ти – до обіду і після), нема бойкотів і церковних постів – їх можна порушувати, коли того вимагають міркування доцільности.

Тому зранку ти «общечеловєк» і відпочиваєш у поруганому окупантом Криму. А вже у кафе, не виходячи з пляжу Алупки, ти патріот України – і співчуваєш хорватам з їх «Славою Україні».

Бога нєт. Одні емоції. І потреби.

Джерело: Rostyslav Martynyuk

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв