Юрій Касьянов: Щоби зберегти незалежність, Україна має воювати з РФ

351
Юрій Касьянов, волонтер, громадський активіст

Знову про війну. Після моєї критики на адресу «топових» кандидатів у президенти, які пропонують, фактично, один і той же рецепт припинення війни – переговори з агресором за посередництва США або країн-підписантів «Будапештського меморандуму», багато хто мене запитує: а що ви пропонуєте?

Я, як відомо, пропоную війну. Не тому, що я такий кровожерливий, і не тому, що не відправляв в армію і на фронт своїх дітей – відправляв. А тому, що іншого виходу у нас немає, якщо ми хочемо зберегти незалежність України. Тому що мета Росії, як імперії, не «захист російськомовних», не «допомога одноплемінникам» і навіть не протидія розширенню НАТО на схід. Мета проста – відновлення Російської імперії, якщо не в межах 1914 року, то на території колишнього Радянського Союзу точно.

Російська імперія не може відбутися без України, Києва, Київської Русі, історію якої кремлівські правителі вкрали вже давно. Українські металургійні заводи, ракетобудування, двигунобудування, авіаційна промисловість, чорнозем, вода і енергетика для Криму, людський ресурс «братнього народу» – ласий шматок, що знаходиться на відстані «витягнутої руки», такий доступний і бажаний. А саме «імперська велич» – це століттями культивований в Росії фетиш, без якого не тільки диктатори, але і багато російських демократів обійтися ніяк не можуть.

Тому у нас, як у нації і держави, є вибір тільки між незалежністю і поглинанням. До цього вибору треба підходити усвідомлено. Адже поглинання імперією – це може бути зовсім не боляче, і навіть без війни. Ще кілька років такої пораженської, погоджувальної політики… уповільнена, всім набридла війна без цілей… потім «переможні» мирні переговори… повзуча інтеграція ракової пухлини «русскава міра» в українське суспільство… «дружба навіки»… російські інвестиції… проросійські політики… І ось ми вже в складі Російської імперії, нехай навіть при формальному незалежному статусі, як Білорусь, наприклад.

Імперія може робити приємні реверанси в бік «корінного етносу» – побудувати умовну «соборну мечеть» для аборигенів, як та, що будується в Сімферополі, відновити до дзеркального блиску зруйнований Донбас, як відновлений був зруйнований дощенту Грозний; фінансувати українські школи, українські книги, українські фольклорні колективи; може зробити мальовану, співаючу і танцюючу українськість красивим, модним культом. Як це було в Радянському Союзі, де Голодомор і українські мотиви в кіно прекрасно уживалися. Де Хрущов був придворним «українцем» Сталіна, домашнім блазнем, і одночасно – таким же, по суті, імперцем як і його Господар.

Україна, як незалежна держава, не може захистити тільки «етнос», тому що етнос може прекрасно почуватися в рамках більш-менш освіченої імперії, яка дарує йому тимчасову безпеку, стерпні дороги, роботу, культуру і мову. Незалежну Україну можуть захистити тільки вільні громадяни, для яких незалежність держави нерозривно пов’язана з особистою незалежністю. Ось таким незалежним, самостійним громадянам і доводиться робити вибір – змиритися, виїхати або захищатися. Але і захищатися можна лише тоді, коли на чолі держави стоять такі ж незалежні громадяни, а не ставленики транснаціонального капіталу або міжнародної злочинності.

Тому питання незалежності України – це перш за все питання влади. Якщо тільки ви не вибираєте героїчний, але стратегічно вже марний шлях добровольця, який воює за незалежність України у складі ЗСУ, або у височайше дозволених добробатах під контролем СБУ.

Якщо нова влада відмовиться від пораженської, погоджувальної політики, то питання незалежності перейде в сферу мобілізації ресурсів, громадян, військового планування і стійкості. Дипломатія і економіка тут гратимуть допоміжну роль. Тому що дипломатія потрібна вже після війни, а економіка – до…

Як перемогти у війні з Росією – читайте завтра.

Джерело: Юрий Касьянов

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв