Юрій Сиротюк: Чинний парламент – найгірший в історії України

353
Юрій Сиротюк, директор аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»

Молода команда Черновецького в час Ч.

Нині, дуже модною є тема «нових і молодих». «От прийдуть молоді, нові, незаплямовані» і заживемо – такий меседж активно нав’язують суспільству.

Логіка простих рішень в непрості часи, здитиніння нації в умовах війни – це рецепт катастрофи, а не панацеї.

Насправді справа не у віку, не у походженні кандидатів (суспільству цвяхами через олігархічні ЗМІ вбивають, що політикою мають займатися виключно не-політики (псевдогромадські активісти, самоназвані експерти і так далі), – політика це наявність Візії (ідеології-світогляду-програми-стратегії), команди здатної цю візію цілеспрямовано і вперто реалізовувати та боротьби.

А прості рішення вже були.

Молода команда Черновецького (виключно нові і молоді) так розграбували Київ, що столиця не може оговтатися і досі.

Молоді і нові Холодницький, Ситник, Лещенко, Наєм – дуже схожі на тих молодих огірків, що потрапивши в діжку з огірками квашеними дуже швидко згіркли.

Ні візії, ні команди, ні волі.

Нинішній парламент – напевно, найгірший парламент в історії України – формально вже став збіговиськом молодих і нових. Більшість не мали досвіду політичної діяльності. Чотири з п’яти фракцій формально вперше брали участь у виборах.

Ба більше, навіть в тих галузях, де нові і молоді політики хоч трохи розумілися – відбувся регрес, а не прогрес.

Візьмімо, приміром журналістів. Їх кількість зашкалює в нинішній ВРУ. Але ситуація зі свободою слова вкрай катастрофічна.

Поглибилася монополія олігархів на медіа, джинса, дифамаційні кампанії, інформаційні війни та війни компроматів – набрали максимальних обертів якраз зараз, коли медіа-фахівців сидять не просто в парламенті, а в фракціях більшості.

Ще більше запитань до вихідців з громадського середовища, політиків-партизанів. В усьому світі громадські діячі – це ті, хто реалізовує свої цілі без особистої участі у владі. У нас це почасти або політики, які випади зі влади, або ті, хто рветься у владу.

І громадське середовище має або виробити свій моральний кодекс, або нести повну відповідальність за діяльність «своїх» у владі.

Приміром у ВРУ перебувають двоє колишніх голів КВУ (комітету виборців України), а керівники інших спостережних місій активно включені у владні кампанії. Проте ні виборчі правила, ні проведення виборів від того кращими не стали.

Або самоназвані контролери чесності. «Чесноки 2012 року опинилися в парламенті в найбільшій олігархічній фракції», «чесноки 2014 року» знову опинилися у фракціях олігархів.

Усі без винятку потрапили у скандали з незаконною і аморальною наживою люксового житла, в умовах війни. Але третій «чесний» призов младокомсомольців і далі судить всіх, крім своїх і себе.

Пригадую 2012 рік, коли Світлана Заліщук, Сергій Лещенко і Мустафа Найєм будучи обличчями руху «Чесно» визнали такими, що не підпадають категоріям доброчесності багатьох націоналістів, в той самий час кристально чесними виявилися сумновідомі Каліснічєнка і Царьов.

Тепер тодішні суді моралі спокійно уживаються у аморальних фракціях та привели до влади президента-олігарха.

Або Вікторія Сюммар, яка представляючи той же ж псевдоморальний рух згодом виявилася політтехнологом фракції корупціонерів та стерв‘ятників революції.

І жодної реакції.

Чи коли керівниця РПР стала чи не першою тушкою нинішнього парламенту – жодної адекватної реакції від організації, що сповідує реформи – ми не побачили і не побачимо.

І таких прикладів безліч. І вони наведені не для того переконувати, що непотрібно оновлювати політику. Оновлення це безумовна вимога. Усі представники постколоніальних та неоколоніальних псевдоеліт, ставленики олігархів – мусять відійти і звільнити місце справжнім і незалежним політикам. Але для тих, хто знає що робити в умовах війни, має реальну перевірену команду та історію боротьби.

Бо віддавати країну на відкуп дітвакам в умовах війни не найкраще рішення.

Оновлення і ротація еліт безумовно потрібні. Особливо в країні, що потребує трансформації, а не консервації.

На мою думку, нині країна потребує владної ротації. Усі 27 років країну безупинно «реформували» разом або поперемінно ліваки і ліберали.

Результати кожен відчуває на собі.

Треба дати шанс націоналістам, що своїми діями показали як діяти в екстремальних умовах, мають стійкий світогляд, реалістичну програму і людей готових боротися за реалізацію своїх цілей.

Це була б правильна і природня ротація. А так можемо отримати «маладую команду Черновецького» в загальнонаціональному масштабі.

В умовах війни і політичної нестабільності. І країна цього може просто не витримати.

А на горизонті вже багряніє реванш Вандеї…

Джерело: Юрій Сиротюк

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв