Юрій Сиротюк: На порозі реваншу

314
Юрій Сиротюк, директор аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»

Президентські вибори 2019 року – це старт нового великого політичного циклу. Слідом за ними країну очікують перевибори парламенту. А згодом зміна регіональних політичних розкладів під час місцевих виборів.

Вже у 2020-му країна матиме нову архітектуру владного політичного класу.

Якою вона буде?

Модус президентських виборів, нав’язаних командою Порошенка, буде виглядати як змагання зручного Путіну нинішнього Президента України Порошенка і більш зручних та лояльних до Росії кандидатів у Президенти.

Вбивча для державності (але дуже зручна для влади) технологія виведення у другий тур відверто проросійського кандидата у підсумку реанімує, зміцнить, об`єднає та легалізує «колаборантську проросійську партію».

Відтак, це автоматично пом’якшить і розмиє риторику та позицію політичного класу щодо ворога – Росії. Від розмитих фраз про мир і різні мирні плани до відверто артикульованої проросійської позиції.

Ще більше така позиція кристалізується під час наступних парламентських виборів незалежно від результатів президентських.

Партія проросійського реваншу може завести найбільшу фракцію у парламент. Партію постмайданні та умовно проєвропейські сумарно можуть перемогти але здобудуть менший результат ніж у 2014 році, менші фракції та жорстку конкуренцію-ворожнечу після виборчої внутрівидової війни.

Цілком може повторитися ситуація дванадцятирічної давності – парламенту шостого скликання.

Пригадуєте, тоді партія регіонів завела найбільшу фракцію у парламент – 189 депутатів (у попередньому – 60 багнетів). Хоча умовно помаранчеві арифметично отримали більшість.

Водночас, жорстка конкуренція та недовіра всередині постпомаранчевого табору, що переходила у відверту гризню, стимулювали паралельні сепаратні переговори з ПР.

Врешті-решт це матеріалізувалося у ширку – так званну Антикризову коаліцію ( ПР+СПУ+КПУ – 238 депутатів) та підписання Універсалу національної єдності, яким було легалізовано Януковича і відкрило шлях до остаточного реваншу.

Слабкою ланкою виявилася СПУ. Відверто антиукраїнська постколоніальна політична сила, що вербально та ситуаційно дрейфувала в бік державників неочікувано психологічно але прогнозовано ідеологічно вдарила в спину України.

Серед нинішніх прохідних – список прогнозованих політичних іуд набагато більший, ніж у 2006 році.

Деякі з них вже відверто ходять у формі ФК «Шахтар», а рівень їхньої політичної безпринципності прогнозовано передбачає їхню появу у складі нової ширки.

Ще одним фактором реваншу стала масова тушковізація парламенту – перехід в провладну більшість депутатів з опозиційних фракцій.

Нинішній парламент теж рясніє тушками (чого варта до прикладу тушкізація практично третини «Самопомочі»). Але нині – це рух всередині постмайданних сил.

У ВРУ 9 скликання «тушки», а їх буде прогнозовано багато, побіжуть до нового антиукраїнського центру сили.

Третій фактор. Відсутність реального осередку спротиву, парламентської сили здатної на реальну протидію Реваншу.

Тоді все завершилося після перемоги Януковича на президентських виборах – катастрофою Харківських угод та «ізбієнієм младєнцев» з імпотентної опозиції.

Реальна противага з‘явилася в парламенті аж у 2012 році в вигляді націоналістичної фракції ВО «Свобода». Саме поява націоналістів у ВРУ зупинила реванш, жорстко припинила тушкізацію і почала Реконкісту.

Нині робиться все, щоб сили спротиву ймовірному реваншу проросійських сил у ВРУ 9 скликання не було.

Команда Путіна-Порошенка зачищають як на вулиці так і у коридорах влади націоналістів.

Робиться це з мовчазного пакту Путіна-Порошенка так і за активної підтримки нових ліваків та постколоніальних антидержавників (різноманітних псевдоактивістів під прапором Мустафів і Сірож).

А заключною фазою негативного сценарію планується реванш регіонального феодалізму на виборах місцевих рад. Умовно боротьба аграрних олігархів проти «вільних міст». Зачистка місцевого самоврядування від останніх осередків спротиву.

Нагадую, в темні часи Януковича саме місцеві ради, в яких були фракції «Свободи» – залишалися єдиними осередками реального спротиву. Нині, доречі міста, які очолюють свободівці найбільш динамічно розвиваються та традиційно входять у десятку найкращих за всіма характеристиками. Але є серйозним подразником для влади, олігархів та ворогів України з обох боків кордону.

Нині для реалізації вищеокресленого прогнозного сценарію сконцентровано владні, медійні та адміністративні ресурси.

Змова фінансово-політичних олігархічних груп, корупційних діячів (що дуже часто самоназиваються антикорупціонерами зі складними квартирними історіями), зброя медіакратії – усе працює на реванш і проти націоналістів – єдиної сили, здатної йому протистояти.

У 2004 та 2013 українська нація цей план зламала. Це треба повторити. Щоб держава встояла. Тому все лише починається…

Джерело: Yuriy Syrotyuk

Коментарi

Коментарiв