Віктор Лешик: Найтяжчий наслідок колоніального пограбування України – гострий кадровий голод

282
Віктор Лешик, журналіст

Якщо ясно, без ілюзій, то в 1991-му році українці на 30-40 років пізніше, аніж африканці, звільнилися формально від колоніального гніту. Так, ми принципово своїм державним статусом нічим не відрізнялися від французького Конґо чи Британської Індії. Хіба лише тільки одним – наших земляків метрополія активно залучала до побудови спочатку православної, а згодом радянської імперії. Одним із найтяжчих наслідків колоніального пограбування є не спустошення газових і нафтових родовищ. Не нищення осердя і душі нашої нації – Дніпра. А нищення української національної еліти. У різні способи. Від Сандормоха до зміїних шептунів-попиків з РПЦ. Важливий результат – гострий кадровий дефіцит.

Як людина, що 40 років так чи інакше слідкує за життям владної еліти, сміливо можу сказати – у нас завжди з кадрами була колосальна проблема. Як і з вихованням у патріотичному національному дусі, як і у відборі для кар’єрного росту (лише слухняних, зручних, кумів-земляків), так і в шануванні справжнього, відсіяного від брехливо-фальшивого. На пальцях двох рук можу перерахувати безсумнівно талановитих державних мужів, яких доводилося зустрічати. Для прикладу – Вадим Гетьман. Або хто знає ще живого юриста Владислава Носова? Феноменальна людина. Юрист-самоук, можете собі таке уявити! Інженер за фахом став Заслуженим юристом України. Але кому він потрібен? У нас і далі діє колоніальна кадрова політика відбору і просування слухняних-своїх. А чому, коли ви сієте у землю кукурудзу, там має вирости жито?!

Джерело: Viktor Leshyk

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв