Юрій Сиротюк: Нова політтехнологічна зброя Банкової

463
Юрій Сиротюк, директор аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»

«Від Гетьмана через Кучму до неминучості Порошенка» або «державність без (проти)нації –  нова політтехнологічна зброя Банкової…

В Україні давно було поширене академічне середовище гетьманців, яке вважало, що «Гетьман (йдеться про Скоропадського) наше усьо». І перший царський корпус українізував, і порядок навів, і культуру й освіту розвивав і закладав основи державності. І так можна продовжувати іконостас до нескінченності. Ну а всім інші – антураж, випадкові особи, максимум попутники, а переважно ворохобники тільки те й робили, що заважали Гетьману.

Середовище гетьманців було загалом безобідне, з дитячими замашками на псевдомонархічність, консерватизм, глорифікацію руху від держави до нації.

Здавалося б минуле уже все розставило на місця, показало хто є хто, і помирило навіть найбільших антоганістів, які залишилися на позиції Незалежної України. Для нас там є місце і Скоропадському, І Петлюрі, і Коновальцю та Болбочану.

Звісно не наводитиму тут лікбез, що теорія і боротьба за незалежність зародилася не в підпільних гуртках царських генералів, а з клятви чотирьох студентів на могилі Шевченка і появи «Братства тарасівців». Згодом Микола Міхновський виразно окреслив ідеал національної державності в «Самостійній Україні». Далі була титанічна боротьба «пробоєм проти течії», протистояння згубному космополітичному соціалізму. Пропаганда націоналізму серед найширших верств населення. Боротьба «самостійників» в Центральній Раді, створення перших добровольчих полків, військові з’їзди. Зрештою ця українізація нестримно рвала знизу, а Гетьманщину відроджувало Звенигородське вільне козацтво, а не царські генерали, які мусіли реагувати на мейнстрім.

До цього додалася пропагандивна робота націоналіста Донцова, військові та організаторські здібності націоналіста Коновальця.

Гетьман, прийшовши до влади, мав на кого і на що опертися і, оперся у першій фазі, але швидко повернувся у реакціонерство, Київ став прихистком усіх ісконно рускіх монархістів, а зрештою як співав нещодавно Тарас Компаніченко революційну пісню сторічної давнини, гетьманці хотіли з України зробити Рассєю. Тому й втратив будь-який вплив і позбувся влади.

Зрештою, якби його Ясновельможність був би тим, яким його малююють апологети, то у другій світовій війні національно-визвольну боротьбу вели б скоропадчики-гетьманці, а не націоналісти бандерівці і мельниківці, сподвижники Вождя Коновальця.

Проте в історії не маю чогось абсолютно чорно-білого. Ми навчилися помирити між собою всіх борців за волю України.

Але хтось нині і далі бачить ідеального Гетьмана (не помічаючи його явного москвофільства, та спроби повернути та законсервувати реакційний та колоніальний соціальний устрій (з його колоніальним рабовласницьким землевласництвом). Логічно потім цей ідеальний образ переносить на Кучму. І не дивно, що ті, хто глорифікує Гетьмана, нещодавно співали дифірамби Кучмі –  архітектору неоколоніальної України, батьку олігархату, а заразом і того, хто привів до влади Медведчуків і Януковичів і теж постійно розривався між рускім міром і незалежністю, який і досі рулить у вбивчому для України дипломатичному Іловайську під назвою Мінські угоди. Бачачи його безсумніву наявні кроки по збереженні державності, але не помічаючи характеру цієї антиукраїнської державності.

Підгледівши такі модні віяння Банкова (не знаю руками Мєдвєдєва чи Гриніва) використовує образ ідеалізованого Гетьмана для своїх цинічних цілей.

Нині постать Гетьмана стала для влади віртуозною політтехнологією.

Отож Гетьман Скоропадський, який приєднався до національно-визвольної боротьби після перемоги Революції – це ідеальний персонаж. Такий собі Порошенко минулого. Та й соціальні статуси схожі. А відтак Усі хто йому протистояв – вороги. Націоналісти добрі –  доки допомагали Гетьману , і руйнівники державності після Мотовилівки.

Вони й «батьку» Кучмі заважали будувати постсовкову колонію з елементами внутрішньої окупації, влаштовували усілякі 9 березня, нині «гетьману» Попошенку теж всі заважають, ворохоблять і далі по тексту.

А він Петро і армію будує, і за церкву бореться й за мову згадав.

Тільки не пояснює чию армію, яку мову і чию церкву.

Тільки будьте певні, після поразки неогетьмана Петра і він забуде про обов’язок боротьби за державність і жодні порошенківці в наступному етапі боротьби за Україну не братимуть.

Але разово, як технологія для влади, проканає і руками хороших людей, їхніми щирими думками і благими намірами Порошенка протягують у другий тур як невідворотність.

Будьте уважні друзі, не дозволяйте собою маніпулювати і використовувати вас. Україна потребує націоналізму (віри в силу нації), а не монархізму (віру в свідомість людини, яку винесло на вершину влади несподівано для нього)…і силу цю потрібно шукати в середовищі української нації –  новітніх козаків і козачок, а не випадкових і скороминулих очільників Банкової. А справжній Гетьман обов’язково з`явиться. Природньо в покозаченій нації…

Джерело: Yuriy Syrotyuk

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв