Зен Антіпоп: «Таємний щоденник Симона Петлюри» – фільм, який необхідно подивитися

395
Зен Антіпоп, блогер

«Таємний щоденник Симона Петлюри» – це фільм, на який ви маєте сходити, ще й повести інших.

Так, це не голівудський блокбастер, хоч і знято доволі якісно. Радше це класичне кіно а-ля Кіностудія ім. Довженка. Та це аж ніяк не недолік в цьому випадку.

Фільм вийшов потужний з огляду на почуття, що він виклакає. А головне, там доволі чітко показано сторінку нашої історії, яку майже ціле століття намагався спотворити й приховати від нас та від усього світу наш тодішній й теперішній ворог.

Ворог, що вже тоді діяв так само, як він діє зараз. І ці паралелі також продемонстровані у фільмі.

Історична правда там відтворена настільки точно, наскільки дозволяє цей формат, причому зроблено це без зайвого патосу чи примітивної вихолощеної пропаґанди. Авторам вдалося створити збалансований образ учасників тих подій, без штучної героїзації, вказавши на помилки, протирічча, проблеми тощо.

Підіть та подивіться! І осягніть, що те життя, яке ми маємо зараз, є прямим наслідком серед іншого й тих подій. Тож знання та розуміння своєї власної справжньої історії то є найперший крок у власне краще майбутнє.

І насамкінець кілька слів про саму постать Петлюри та інших провідників українського національно-визвольного руху того часу.

Так, тодішні діячі й справді робили помилки, подекуди фатальні, можливо щось вони могли зробити краще, щось не робити взагалі. Зараз нам легко про це все судити. Але особисто моя думка полягає, що тодішні змагання ми програли не через провідників. Ми їх програли через те, що самі доклали недостатньо зусиль, мали недостатньо волі та розуміння того, що до чого ми повинні прагнути й куди прямувати…

Коли я кажу «ми», я маю на увазі увесь український народ, українську націю у всій її часовій тяглості. «І мертві, і живі, і ненароджені земляки мої», як це описав Шевченко. Це МИ 100 років тому не були готові до того, що пропонували нам постаті на кшталт Петлюри, Винниченка, Грушевського, Скоропадського, Вишиваного та інших. Це МИ тоді проґавили той істричний шанс… Чи не проґавимо зараз – питання, знову ж таки до НАС.

Тож маємо знати власну історію. І маємо усвідомити, що нема на кого валити наші власні помилки.

А зараз – йдіть дивіться фільм.

UPDATE:
До речі, насправді, 100 років тому ми таки частково перемогли.

Нагадаю, що до того, українська держава не існувала у жодному вигляді. Були лише губернії в складі Російської імперії та повіти у складі інших імперій та держав. Української автономії не існувало навіть в Австро-Угорщині, хоча там українці мали хоча б власних представників у парламенті.

Але результатом боротьби 1917-21 років стало утврення хай і умовної та маріонеткової, такої, що входила до складу оновленої російсько-совєтської імперії, та все ж окремої української держави. І саме це зумовило можливість отримання реальної незалежності через 65 років.

Але й 1991-го ми перемогли частково, бо отримавши фрмальну незалежність ми все ще значною мірою залишалися в орбіті імперії. І лише через 23 роки після того зробили наступний крок.

Отже, це все історичний процес, який триває досі. І зараз наша черга опікуватися цим процесом.

Джерело: Zen Antipop

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв