Петро Олещук: Комітетська «Горбата гора»

294
Політолог Петро Олещук

Скажу чесно. Чекав інтерв’ю «звичайних громадян» Петрова і Боширова не без інтересу. Цікаво ж, які «нові технології пояснення» зараз у комітетчиків.
Розчарований.

Видно, що для розмов вони люди не підготовлені. Навіщо їх було випускати? Типу, аби показати «справжнє хвилювання»? Так не було його. Було лише мруження очей та лоба. Версія – нуляча. Ага, все життя вони мріяли «Солсберецкий собор» побачити. Солсберецкий, блін. А Колузей з Мінхатанам не хотіли?

Хотіли подивитися, і не знають, як він називається. Вони коли говорили, то на обличчі можна було прочитати, наскільки їм пофіг на ті всі собори. Романтики, блін. І духовні. Ні що б по борделях і пивним – вони по соборах. Уявляю цей діалог: «А махнемо в Солсбері. Там такий собор. І лише ми в двох –ти, і я».

Комітетська Горбата Гора.

До речі, всі відзначають, що версія про геїв-дисидентів була б правдоподібнішою. Ще можна було б розказати, що вони планували покінчити з собою поруч із давнім собром, але так і не наважилися…

Навіщо таких орангутанів тримають – ясно. Навіщо їх показувати – неясно.

Хоча те, що вони казали про «страшний тиск», дозволяє припустити, що їх все ж може скоро чекати «самогубство». І посмертна записка про «таємне кохання, про яке не можна розказувати». 

Джерело: Петро Олещук

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв