Лариса Ніцой: Чому нас ненавидить північний сусід

1783
Лариса Ніцой, дитяча письменниця

Пам’ятаєте, у мережах гуляло відео, як на фестивалі в московії жерли блини з лопати і запивали «бояришніком»?

Наш фестиваль. Українська глибинка. Фестиваль льону.
Стремигород. Житомирщина. Може, якщо в нас війна, ще й влада чухається, і умови для народу несприятливі, то той народ обідраний, обпитий, матюкливий? Нічого подібного. Навколо український дух. Українські усміхнені люди. Чисті, охайні, хто в модному одязі, хто в етно. Поруч причепурені виховані діти.

– Др-др-др, – проїздять два хлопчики на великому іграшковому авто. Один за кермом, другий – позаду сидить у кузові.
– Стій, димить! – гукає малий, що за кермом. Зупиняється, відкидає капота. Другий малий, що сидів позаду, підхоплюється, підбігає до капота, хазяйновито махає над ним руками, вдає, що ремонтує.
– Все нормально, – каже колезі за кермом. Обоє закривають капота, умощуються в машині, їдуть далі.

Майбутні господарі землі.

У дорослих свої розмови.
– О, кума! А що це ви так пізно? – радісно вигукує чоловік до жінки, що йде назустріч.
– Та де пізно? Трохи опоздала.
– Не опоздала, а запізнилася! – багатозначно піднімає чоловік пальця.

Збоку, від сусіднього прилавка:
– Та які рублі, ви що смієтеся? Ми ж не в москві, слава тобі, Господи.

Повз поважно пройшла ромська родина: мама, тато і діточки навколо, чистенькі, святкові. У вишиванках. Розмовляють українською. Вперше таке бачу)).

Уздовж рушники і вишиванки. Меди і сири. Сувеніри і техніка. Одяг і поробки. Столи прогинаються від страв. Навколо щебечуть українською діти. Лунає українська музика. Ведучий зі сцени жартує українською. Нагороджують українських льонарів. Насолоду людям дарують українські гурти. Вміло поєднав рок з етно київський гурт «Тарута». Звучить сучасно і по-українськи глибинно.

Поруч неймовірна виставка – баранці та козенята з соломи у звичний зріст. Магічно притягують до себе. Люди товчуться, не відходять. Дітей не відтягти. Поруч майстриня розповідає, як вплітала в солому руни. І така енергетика від того всього.

Читаю, що то виставка Лесі Колосенко. Питаю:
– Ви, випадково, не Леся Колосенко?
– Леся, – відповідає. – А ви випадково не Лариса Ніцой?
– Лариса, – сміюся у відповідь. І нумо обніматися.

Поруч власник сироварні «Поліський хутір» підходить. Віталій. Ми вже з чоловіком купили в нього сирів – неперевершена смакота. Коли протягує ще одного сирного м’ячика.

– Візьміть, пані Ларисо, дякую, що ви з ними на телебаченні воюєте.

Ще люди підтяглися, упізнали, дякують. І таке тепло від тих людей. Так затишно серед них. Ніби до рідної забутої хати повернулася.

Фестиваль льону 4 роки тому організував місцевий аграрій. Каже: «Захотілося чогось духовного». Хочу побачити цього «духовного» господарника.

Назустріч іде елегантно вбрана, красива, стильна, доглянута жінка. Представляють: «Ірина Костюшко».

Оце аграрій?!

Я в раю.

Беріть собі на замітку, українці. Наступного року у вересні фестиваль льону на Житомирщині.

Подумалося, а скільки ще отаких маленьких фестивалів по всій Україні, де НАШЕ, рідне. Якби я була міністерством культури, всі наші фестивалі облікувала б. Уклала б сайт з описом, виставила фото-відео, та графік, коли що в кого відбувається. Щоб українці знали куди їздити, щоб пізнавали один одного, щоб браталися.

До речі, якщо українці в глибинці при несприятливих умовах отакі, то уявляєте, які ми будемо за сприятливих умов. УЯВЛЯЄТЕ?! ))) Розумію, чому нас північний сусід ненавидить.

Фестиваль льону

Пам’ятаєте, у мережах гуляло відео, як на фестивалі в московії жерли блини з лопати і запивали бояришником?Наш фестиваль. Українська глибинка. Фестиваль льону. Стремигород. Житомирщина. Може, якщо в нас війна, ще й влада чухається, і умови для народу несприятливі, то той народ обідраний, обпитий, матюкливий? Нічого подібного. Навколо український дух. Українські усміхнені люди. Чисті, охайні, хто в модному одязі, хто в етно. Поруч причепурені виховані діти. – Др-др-др, – проїздить два хлопчики на великому іграшковому авто. Один за кермом, другий позаду сидить у кузові.- Стій, димить! – гукає малий, що за кермом. Зупиняється, відкидає капота. Другий малий, що сидів позаду, підхоплюється, підбігає до капота, хазяйновито махає над ним руками, вдає, що ремонтує.- Все нормально, – каже колезі за кермом. Обоє закривають капота, умощуються в машині, їдуть далі. Майбутні господарі землі.У дорослих свої розмови.- О, кума! А що це ви так пізно? – радісно вигукує чоловік до жінки, що йде назустріч.- Та де пізно? Трохи опоздала.- Не опоздала, а запізнилася! – багатозначно піднімає чоловік пальця.Збоку, від сусіднього прилавка:- Та які рублі, ви що смієтеся? Ми ж не в москві, слава тобі, Господи.Повз поважно пройшла ромська родина: мама, тато і діточки навколо, чистенькі, святкові. У вишиванках. Розмовляють українською. Вперше таке бачу )).Уздовж рушники і вишиванки. Меди і сири. Сувеніри і техніка. Одяг і поробки. Столи прогинаються від страв. Навколо щебечуть українською діти. Лунає українська музика. Ведучий зі сцени жартує українською. Нагороджують українських льонарів. Насолоду людям дарують українські гурти. Вміло поєднав рок з етно київський гурт "Тарута". Звучить сучасно і по-українськи глибинно.Поруч неймовірна виставка – баранці та козенята з соломи у звичний зріст. Магічно притягують до себе. Люди товчуться, не відходять. Дітей не відтягти. Поруч майстриня розповідає, як вплітала в солому руни. І така енергетика від того всього.Читаю, що то виставка Лесі Колосенко. Питаю:- Ви, випадково, не Леся Колосенко?- Леся, – відповідає. – А ви випадково не Лариса Ніцой?- Лариса, – сміюся у відповідь. І нумо обніматися.Поруч власник сироварні «Поліський хутір» підходить. Віталій. Ми вже з чоловіком купили в нього сирів – неперевершена смакота. Коли протягує ще одного сирного м’ячика.- Візьміть, пані Ларисо, дякую, що ви з ними на телебаченні воюєте.Ще люди підтяглися, упізнали, дякують. І таке тепло від тих людей. Так затишно серед них. Ніби до рідної забутої хати повернулася.Фестиваль льону 4 роки тому організував місцевий аграрій. Каже: «Захотілося чогось духовного». Хочу побачити цього «духовного» господарника.Назустріч іде елегантно вбрана, красива, стильна, доглянута жінка. Представляють: «Ірина Костюшко». Оце аграрій?!Я в раю.Беріть собі на замітку, українці. Наступного року у вересні фестиваль льону на Житомирщині.Подумалося, а скільки ще отаких маленьких фестивалів по всій Україні, де НАШЕ, рідне. Якби я була міністерством культури, всі наші фестивалі облікувала б. Уклала б сайт з описом, виставила фото-відео, та графік, коли що в кого відбувається. Щоб українці знали куди їздити, щоб пізнавали один одного, щоб браталися.До речі, якщо українці в глибинці при несприятливих умовах отакі, то уявляєте, які ми будемо за сприятливих умов. УЯВЛЯЄТЕ?! ))) Розумію, чому нас північний сусід ненавидить.

Опубліковано Лариса Ніцой Вівторок, 18 вересня 2018 р.

Джерело: Лариса Ніцой

Коментарi

Коментарiв