Олександр Кочетков: Порошенко вважає Україну своєю власністю

277
Олександр Кочетков, політолог

Оскільки кандидатів у кандидати в президенти у нас у достатку, і велика частина з них ніколи не були на держслужбі, що вважається безумовною гідністю (козака Гаврилюка на них немає!), то буду періодично публікувати корисні поради. Тому що Україна – країна непередбачуваних можливостей, а також наочна ілюстрація реальності законів Мерфі.

Так ось, ви не повірите, але управління країною принципово відрізняється від управління підприємством, містом і областю, хоча у нас маса людей вважає себе ефектними національними лідерами. І навіть робота прем’єр-міністром хоча і допомагає, але не гарантує, що людина здатна стати президентом.

Маса нової інформації, інше коло спілкування, перш за все, в міжнародних справах, зовсім інші відповідальність, можливості і спокуси – все це діє, як культурний шок. На подолання якого йде близько півроку.

Із усіх наших президентів на необхідний рівень вийшов Леонід Кучма, та й то частково. Віктор Ющенко навіть не намагався. Віктор Янукович ментально назавжди застряг на обласному рівні, де можна гаркнути на підлеглих, стукнути кулаком по столу (або по голові, якщо проштрафився), і все запрацює. Петро Порошенко функціонує як комерсант з президентськими повноваженнями, і вважає, що країна є його власністю.

Країною керують навіть не стільки інституційно, скільки створенням стимулів, умов, тенденцій, і це завжди індивідуально і завжди по-новому.

Доречна аналогія з симфонічних оркестром. Диригент (президент тобто) навряд чи зможе зіграти на кожному інструменті, але він має камертон в кишені, партитуру перед собою, і музику в голові. Він дає індивідуальні вказівки кожному музиканту, і в результаті оркестр звучить єдиним інструментом. Це якщо президент талановитий, а музика для нього – головне. Або весь оркестр звучить, як збіговисько нездар – увімкніть наші політичні новини і переконайтеся.

І якщо хтось із несистемних кандидатів у перспективі збирається всерйоз, то рекомендую: терміново вивчайте теорію управління державою. А також системологію. А також феноменологію суспільної свідомості. А ще і концептуальна економіка не завадила б. Та й конфліктологія теж… Ну, загалом, ви зрозуміли…

До речі, а чому ніхто не рветься в диригенти, не володіючи музичним слухом, почуттям ритму і іншими необхідними професійними якостями, а ось у президенти – так запросто?

Джерело: Олександр Кочетков

Постійне посилання

 

 

Коментарi

Коментарiв