Олександр Кочетков: Владі вдалося нав’язати активній частині суспільства свою систему антицінностей

176
Олександр Кочетков, політолог

Беру участь в політичних процесах з початку незалежності. Стикався з усяким. Але ніколи не було так сумно, спасибі Петру Олексійовичу з його апофеозом фарисейства і цинічності.

Чим були сильні всі наші майдани?

Тим, що в них спільно діяли україно- і російськомовні, прихильники диктатури і послідовні анархісти, люди з трьома вищими і ті, хто не закінчив середньої школи.

Саме звідти, з майданів, перекочувало в проект Громадської Угоди положення, що всі ми – різні, але готові бути разом. Майдани явили прообрази шуканого співуправління і співволодіння Республікою Україна, які тільки і здатні стрімко вивести нас до спільноти розвинених країн.

Але зараз, напередодні виборів, влада на чолі з ПОПом таки вдалося нав’язати активній частини суспільства свою систему антицінностей. Стравити супротивників влади між собою.

Топові опозиційні лідери, за рідкісним винятком, ледь стримують невдоволення своїми хоча і однодумцями, але, в першу чергу, конкурентами. А опозиціонери другого ешелону навіть і не стримуються – для них більш рейтингові кандидати в президенти вороги більш непримиренні, ніж влада.

І уже зовсім без берегів шанувальники лідерів. Ці таврують інших опозиціонерів і їх фанів просто з ненавистю, не соромлячись у виразах. Охоче ​​користуючись очевидними фейками. Причому все це у стилістиці запеклих порохоботів, ось чому в продукуванні протистояння влада так досягла успіху.

У наявності саме глибоко емоційний, нерозсудливий, примітивний підхід. «Мій / моя – святий / свята, інші – виплодок пекла». Лідерам вірять (або не вірять) замість того, щоб довіряти на підставі раціональних позицій. Своїм прощають явні провали, чужим приписують помилки неіснуючі. Свій – єдиний і неповторний, і ніхто, крім нього, інші – нікчемна перешкода під ногами.

Жодної поблажливості, бий чужих, щоб свої боялися.

Не боятися. Навпаки, аплодують.

Усе це абсолютно неприйнятно для цивілізованого суспільства.

Вибачте, але тільки біологічних батьків не вибирають, і навіть чоловік / дружина не завжди єдині на все життя. До політиків же має бути ставлення, як до вибору ліків в аптеці: вдумливо і прагматично, не покладаючись на рекламу і фейкові статейки на кривих сайтах.

Необхідно виробити лише кілька обов’язкових принципів, наприклад, лідер повинен безумовно підтримувати незалежність України, бути противником чинної влади, на результати якої ми вже надивилися, і підтримувати зміну всієї системи влади. Цього – досить, щоб не воювати між собою. І строго заборонити воювати своїм прихильникам.

Цивілізована позиція виборця – це коли ось цьому лідеру я довіряю більше всіх, цьому менше, але теж довіряю, і цьому, а ось у цього мене влаштовує підхід, наприклад, до реформування економіки, а ось у цього – до армії, а у цього в команді є цікаві люди. І так далі, з обов’язковим знаходженням нехай невеликого, але позитиву до кожного опозиційного лідера.

Тільки тоді з’явиться відчуття ліктя і довіри. Тільки тоді не буде мітингів «цього грузина», на які збираються тільки фанати Міхеїла Саакашвілі, або маніфестацій європтімістів, на які виходять виключно грантостурбовані громадяни. Тоді будуть мітинги, протести і позиція всього громадянського суспільства, яке, ми адже вже знаємо, не зупинити.

А інакше олігархічний феодалізм – назавжди. Хоча і ненадовго.

Джерело: Олександр Кочетков

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв