Зен Антіпоп: Новий курс кривого дула

173
Зен Антіпоп, блогер

Протягом останніх років ми побачили ще одну підступну московську гібридну технологію: спочатку за відносно короткий період з досі невідомої (чи маловідомої) людини за допомогою медіа роблять «героя-патріота», а потім інфільтрують цього новоспеченого «авторитета» в український політичний та інформаційний простір, де він як мінімум починає озвучувати від свого імені російський наратив, а як максимум – викнувати якусь практичну проґраму.

Найвідоміший та чи не найяскравіший приклад: Савченко.

Якщо проаналізувати звідки і як вона з’явилася і чому стала «супергероєм», то ця технологія чітко простежується.

Розкручувати її росіяни почали буквально з перших годин її «взяття в полон» – з ходу зняли й розповюдили відео її «допиту», де вона, звісно ж, поводилася як герой (нащо їм було це поширювати?). Далі вони зняли й оприлюднили її числені інтерв’ю вже з Росії. Ну і, звісно, епічні прямі трансляції «суду» над нею в російському Ростові, зухвала поведінка на якому і зробила з неї новітню «героїню» України.

Вже тоді у декого винилали питання, навіщо Москва все це транслює, ще й в такій кількості, адже очевидно, що цим вона лише надає своїй полонянці трибуну й робить з неї культ в Україні. Невже московські пропаґандисти цього не розуміли? Чи може навпаки – дуже добре розуміли?

Зверніть увагу: нічого подібного не було у випадку з аналогічним судилищами над Сенцовим, Карп’юком, Кольченком, Балухом, Сущенком та десятками інших заручників Кремля. Не було числених інтерв’ю з ними в російських медіа, не було розлогих трансляцій наживо з судових засідань, які демонстрували б на весь зовнішній світ їхню героїчну поведінку тощо. Не було, ні до, ні під час, ані після Савченко. Все це було лише у випадку з самою Савченко. Підозріло? Авжеж!

Ну, і, звісно, саме її зрештою, ще й дуже швидко, відпустили. А того ж таки Сенцова – навпаки напівтаємно етапували в Сибір і сховали у віддаленій колонії, обірвавши практично будь-який його зв’язок із зовнішнім світом.

З українського боку, підтримку цієї «спецоперації» звійснювала «Батьківщина», взявши Савченко номером один у свій список на вибори до Верховної Ради. Як це їм вдалося – загадка, адже, для цього, як мінімум слід отримати згоду самого кандидата, а я щось не пригадую, щоб Тимошенко їздила до ув’язненої Савченко в РФ, де б ввона переконувала її піти в політику з її силою. Все це у них «узгодилось» якось заочно й автоматично.

Тут слід зазначити, що й раніше було чимало розкручених «Батьківщиною» діячів, які згодом виявилися відвертими агентами Москви. Згадаймо хоча б одіозну Н.Королевську, яку Тимошенко свого часу так само «вивела в люди», і яка за часів Януковича відкрито перейшла до регіоналів та стала їхнім міністром (соціальної політики, до речі).

Отже, коли Україна побачила звільнену Савченко, то її реальний образ буквально з перших хвилин почав різко контрастувати з її ж медіа-образом, джерелом якого до того були ВИКЛЮЧНО російські відео-матеріали (допити, інтерв’ю, трансляції тощо). Виявислося, що без добре зрежисованої та професійно дозованої медіа-підтримки, з епічної «патріотки» й «героїні» вона поступово почала перетворюватися на неадекватну, малокультурну і просто стрьомну особу. Адже коли людина змушена спілкуватися з пресою та громадскістю безпосередньо – штучна піар-мішура злітає, і все стає на свої місця.

Ну і, звісно, майже одразу Савченко почала публічно озвучувати усі кремлівські темники, через що дуже швидко розтринькала весь свій попередній імідж «героїні», втративши довіру всіх тих, хто під час російського полону вважав її чи не взірцем українського патріота (визнаю, що я і сам був серед них).

Проте, ще під час епопеї зі взяттям її в полон та «судом» виринала інфа про підозрілі обставини, власне, її полону. Свідки з АТО стверджували, що на фронті вона взялася бозна звідки, не мала там жодного офіційного статусу, і що вона самовільно вирушила на ніким не санкціоноване «завдання», під час якого загинули ті, хто її супроводжував, а сама вона опинилася в руках росіян. Складалося враження, що вона зробила все це навмисне (хоча далеко не всім тоді у це вірилося).

До того ж, згодом почали з’являтися документальні (зокрема відео-) свідчення про сумнівне минуле Наді. Ретроспективно ми побачили, що під час Майдану вона перебувала радше на боці «беркуту», а ще раніше – брала участь в якихось сумнівних, опосередковано пов’язаних з Медведчуком, «військово-патріотичних» заходах та організаціях тощо.

Тому, коли українськими спецслужбами було задокументовано й викрито її участь разом з Рубаном (іншим розпіареним «патріотом», а наспраді екс-активістом проросійського «Украинского выбора») у підготовці теракту проти найвищого керівництва України в центрі Києва, ніхто вже цьому не здивувався, бо коло замкнулося і всі пазли встали на належні місця.

Чому я так докладно зупинився на кейсі Савченко? А тому, що зараз ми, схоже, спостерігаємо ту саму технологію, щоправда цього разу її лайт-версію.

Так, я про Приходько.

Протягом останніх кількох років з неї (знову ж таки медіа-зусиллями) поступово зробили чергову «патріотку». Джерелом цього майже виключно слугували її опосередковані суперправильні та подекуди навіть зухвалі заяви через пресу. Декілька широко розтиражованих заяв, плюс кілька поїздок в зону АТО з концертами, і вуаля – чергова «героїня» готова.

Але звідки з’явилася та Приходько? Її позиціонують, як «українську співачку», але насправді в Україні її ніхто не знав. Як співачка вона виникла лише 2009-го року, але не в Україні, а на російському телеконкурсі «Фабрика звёзд-7». В тому ж таки 2009-му вона поїхала представляти не Україну, а Російську Федерацію на Євробаченні.

Зараз ми вже знаємо, що в Росії будь-які міжнародні змагання (чи то спортивні, на кшталт Олімпіади, чи то музичні) також є сферою інтересів та опіки з боку російських спецслужб. Чого варті лише нещодані допінг-скандали, коли на міжнародному рівні було доведено, що в РФ питаннями допінгу для спортсменів опікуються на державному рівні. Або ж їхня дворічна антиукраїнська «спецоперація» на Євробаченні із використанням співачки-інваліда Ю.Самойлової.

Отже, як на мене сумнівно, що якісь випадкові «неперевірені» люди можуть раптом поїхати представляти Росію на міжнародному музичному конкурсі, зважаючи на те, що в РФ всіх подібних кандидатів де-факто призначають, затверджуючи ледь не на рівні адміністрації путіна. До речі, цьому російському рішенню передував скандал, коли Приходько намагалася брати участь все ж в українському відборі, але тут вона була дискваліфікована через порушення кількох правил конкурсу. Тож, коли номер її російських продюсерів із проштовхуванням Насті в Україні не пройшов, Приходько аж занадто оперативно призначили переможицею російського «відбору» (річ безпрецедентна!)

Як на мене, коли молода та маловідома співачка, та ще й з України, обходить всю цю довгу чергу російського шоубізу, що складається з дімів-біланів, петрів-налічєй, юлій-савічєвих і гуртів «Серебро» тощо, та їде в Європу представляти російські скрєпи – це вже наводить на певні думки. Наприклад: чим саме вона залишилася зобов’язаною за таку честь, і якому саме куратору?

Ну, і, власне, від 2009-го року Настя Приходько продовжувала бути російською співачкою, вся її творчість та музичний бізнес базувався саме на тамтешніх теренах, а в Україні вона залишалася малоідомою. І лише фактично під час Майдану вона повернулася в Україну, а 2014-го публічно відмовилася від усіх російських нагород, з чого і почалося формування її «патріотичного» іміджу.

І що далі? А далі – стандартно. Новорозкручена «українська патріотка» раптом кидає шоубіз (якого у неї в Україні і так фактично не було) і стає «політиком». І не просто, а знову ж таки від тієї самої “Батьківщини”, яка, схоже, вже стала майже стандартним шляхом легітимізації російських агентів впливу в українськму політикумі. Соупадєніє?

І ще дуже показово: коли ми побачили Настю без медіа-фільтру (я про її позвчорашнє епікфейл-інтерв’ю з Яніною Соколовою), то виявилося, що попередній, створений та зрежисований протягом кількох років, образ розумної та патріотичної дівчини стрімко розлазиться по швах, шитих, вочевидь, біло-синьо-червоними нитками. І тут навіть загадковий «гражданин Украины Константин» не допоміг. Аналогічно, як це сталося раніше із Савченко.

Та можливо я помиляюся, і Насті просто не пощастило, чи може вона потрапила під якийсь «поганий вплив» (тим паче з нею це вже не вперше – кілька років тому вона вже намагалася стати «політиком» від іншої популістської партії – Ляшка)… Та все ж, як на мене, щось забагато збігів.

Проте, ми вже можемо зробити принаймні один важливий висновок: якщо хтось так чи інакше є щільно пов’язаним з Росією – це вже є достатньою підставою для обґрунтованих підозр, що цей хтось можливо є задіяний у тамтешніх схемах та ймовірно керуюється тамтешніми «государєвими людьмі».

Джерело: Zen Antipop

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв