Віктор Лешик: «Бірюковщина» не повинна закривати нам очі й вуха

106
Віктор Лешик, журналіст

Війна. Без початку і без видимого кінця. Поміж уроків 1-ї світової є один дуже важливий для нас. 4 роки поспіль це була, в основному, окопна війна. Не маючи численної авіації та маневренних панцерників для прориву десятків рядів колючого дроту, армії з гармат на дистанції нищили одне одного, поступово відсовуючись, щоби не бути досяжними для артилерії. Застосовували отруйні гази, які часто труїли із зміною вітру тих, хто ці гази випустив. Окопні воші поряд з ранами від бруднихуламків артилерійських набоїв не були основними вражаючими елементами. Головним була – безпросвітність. У 1916 і 1917 роках ніхто не міг сказати, коли і чим закінчиться це протистояння і взаємне виснаження. Пасивне очікування смерті чи поранення деморалізувало рядових солдат, багато з яких, йдучи на війну, бачили себе увішаними георгіївськими хрестами, а не муміями, обмотаними брудними смердючими бинтами. Партія більшовиків Росії чутливо впіймала настрої в окопах. З лютого по жовтень 1917 року її ряди виросли у 10 разів. Всі намагання урядовців Керенського продовжувати виконання союзницьких зобов’язань у війні наражалися на спочатку мовчазий, а згодом і збройний опір. Цар сам озброїв своїх могильників.

Безперспективність війни і неактивність дій, тактика тисячі дрібних порізів, коли щоденно на Сході вбивають кращих з кращих українців, дуже вже нагадує ситуацію 1917 року. Дбати про гарне харчування і гарну зброю це дуже важливо. Але людина так влаштована, що не може роки проводити у бездіяльності, служити лише мішенню для ворожого снайпера.

Писи: Якщо що – я теж за нашу Перемогу над Московією. І ні разу не за капітуляцію. Але я проти того, щоб бірюковщина закривала нам очі і вуха.

Джерело: Viktor Leshyk

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв