Ростислав Мартинюк: Капітулянтська норма мови 1934 року панує в Україні й досі

282
Ростислав Мартинюк, продюсер і журналіст

Джек Лондон. Люди безодні. Крадіж. Жіноча зневага. Безпутня жінка. Родиме. Видання окупаційне, харківське. 1932 року.

Екватор Другої Війни-Голодомору 1928-1934. У Харкові ОГПУ вилучає журнали міських моргів, трупи звалюють у бараках навколо вокзалу, у Будинку «Слово» отримують пайки «українські клясики», а у видавництві «Література і Мистецтво» штампують соціяльний треш комуніста Лондона.

Все ще «скрипниківкою»:

«…Саме тоді підійшов катер з флаґманського судна до нас. … ми стояли під чавунними ґратами. … старий матрос гукнув його. … звільнити його з фльоти «без вовчого білету». … без тютюну важко перебути, всі курії добре це розуміють. … робітники мусять мати свій струмент, цвяшки,, карук, картон. … цей син, кволий і присмертний, мав м’яса не частіше, як раз на тиждень»

Це з кількох сторінок «Людей з безодні». За редакцією Освальда Бургардта.

Москва ще не певна чи все в неї вийде. Чи здолає український опір – як у Першу Війну-Голодомор 1918-1922.

У неї таки «вийде». 1934, святкуючи Перемогу (здрастуй мама вазвратілісь ми нє всє), Москва увінчає нашу проміжну капітуляцію «реформою української мови».

І відтоді ота сторінка з Лондона звучатиме ось так: «…з флагманського судна. … ми стояли під чавунними решітками. … старий матрос погукав його. … звільнити його з флоту. … всі курці добре це розуміють. … робітники повинні мати інструмент, гвіздки, столярний клей. … цей син, слабкий та такий, що йому загрожувала смерть, отримував м’ясо не частіше, ніж раз на тиждень»

Власне, ця капітулянтська норма мови 1934 року панує в Україні й сьогодні. Хоч ніби й Сталін подох, і СССР сконав, і Закон у нас є про декомунізацію.

Ніхто не трима за руки.

«…мати робить фіялки в Айлінґтоні по три фратинґи за ґрос, коли навкруги родяться чимраз більше дітей і квітникарок…»

Джерело: Ростислав Мартинюк

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв