Віктор Лешик: Рятувати культуру слід не лише пам’яттю про Голодомор, але й якістю підручників

82
Віктор Лешик, журналіст

Тут же не тільки Сталін. Ви не задумувалися, чому навіть в українському самвидаві тема Голодомору не стала темою жодного роману чи повісті? Не вистачало інформації? Документальної так, але ж жили свідки і хай пошепки, а говорили-шептали про те страшне. Сталін не стояв біля кожної хати і біля кожного вагону з реквізованим зерном. Сталін і Каганович не переступали у Харкові-Запоріжжі-Дніпрі через трупи селян і йшли дивитися в кінотеатр щось веселе із Утьосовим чи Орловою. Треба визнати у світогляд людей, що отримали радянську освіту і перебралися на заводи і фабрики був імплантований мемо-вірус: селяни – це патріархальне, дике, відстале, якраз для топки котла прогресу тільки і годиться. Другосортність. Вторинність. Колоніальна нікчемність.

До середини 70-х селянство складало більшість населення України. А отже Україна була, в основному, (кількісно) українськомовна. Двадяти-тридцятилітнім важко повірити, але у 70-ті, 80-ті роки у нас була купа україномовних газет, журналів, і навіть книг. Так, соціалістичних за змістом і підцензурних, але ж українських за формою. З кінця 80-х місто ввібрало в себе і русифікувало більшу частину українського селянства. Комерція експортувала літературу-пресу-телепередачі і попсу з Москви. Без Сталіна і Постишева інерційно з радянським вірусом в голові українство стало зводитися до дивакуватого життя гуртківців – просвітян.

Час не повернути назад. І рятувати українську культуру і мову (основу нації) слід не тільки пам’яттю про Голодомор, але турботою про якість українських шкільних підручників (сьогодні навіть друк їхній жахливий), розробкою української медичної, технічної, молодіжно-сленгової міської лексики. Все це буде можливим, якщо освічені люди не відвертатимуться від свого селянського прадавнього коріння.

Джерело: Віктор Лешик

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв