Юрій Касьянов: Найстрашніша трагедія України

1140
Юрій Касьянов, волонтер, громадський активіст

По-перше, їх навіть не били. А вони вже покаялися, сказали, що винна Україна. І ми хочемо, щоби вони билися? Чого б це раптом? Якщо країна відмовляється воювати за свою незалежність, якщо високі керівники торгують з ворогом, якщо мільйони їздять на заробітки до окупантів, а інші мільйони просто не помічають війни – навіщо цим пацанам гинути? За що? Дійсно, немає за що. Немає нічого – ні флоту, ні армії, ні воєнного стану, ні совісті, ні честі. А якщо і є, то ціна невелика, а життя – одне…

У цьому страшна трагедія України – у нікчемній вартості власної країни, незалежності, свободи, честі, гордості, звичайного людського достоїнства. Порошенки, продани, семочки плюють нам в обличчя – ми мовчимо. Вороги стріляють в нас, беруть на абордаж – ми покірно здаємося. У нас відібрали Крим і окупували Донбас, а ми продовжуємо торгувати з ворогом, і просимо заступництва у німців і американців. Нас роздягають власні олігархи, а ми вимолюємо західні кредити, прирікаючи наших дітей на боргове рабство. І знову сподіваємося на нового царя з тієї ж зграї, який прийде і все виправить.

Аби самим не битися і не вмирати. Тому що вмирати ні за що, коли тебе посилають на забій на хисткій річковий посудині заради «міжнародного резонансу» і запровадження воєнного стану в надії відстрочити вибори. Тому що лайно і там, і там – і в головах високих злодійкуватих керівників, і в душах простих українців. Так само, як і в 1918 році, коли ні ті, ні інші не хотіли битися за Україну. Може, вона просто нікому не потрібна?

Джерело: Юрий Касьянов

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв