Лариса Ніцой: Руйнування міфів про Україну

237
Лариса Ніцой, письменниця

Ну ви ж знаєте, так? Що Русь Орді данину не платила. А першодрукар Федоров – не першодрукар. Але все по порядку.

Відволічіться трішки. Розкажу вам цікаве. Занесла мене доля в Старокостянтинів, що на Хмельниччині. Я їжджу багато по Україні з мовними зустрічами, форумом «За українську мову», з мовними лекціями і часто маю бонус – екскурсії та історичні розповіді про місця, в яких буваю. Відкриваю для себе Україну. Божечки, скільки ж нам ще відкривати і відкривати СВОЄ. Скільки цікавих сторінок.

Організатори запросили на форум різних людей з різних партій і громадських організацій. Мене у Хмельницькому підібрали свободівці, що теж їхали на форум. Розмовляємо в дорозі. І так тішить, що не про ковбасу чи владу, а про знаковість тих місць. Заїжджаємо в Старокостянтинів. До форуму година. Проїжджаємо річку.

– Ой, що то за вежа старовинна за річкою? – кажу у вікно.

– А ви ще тут не були?

– Ні.

Круть кермом праворуч. Приємна реакція, могли ж і проїхати повз. Під’їжджаємо до фортеці. Поторкали двері. Зачинені. Мої попутчики, дякую їм, не здаються. Оббігали фортецю – знайшли екскурсовода. Ой, це така насолода слухати про оті всі наші таємниці. Так от.

Ось вам ще один факт руйнування міфу, що Русь платила Орді данину. Платило Ростово-Суздальське князівство, бо було улусом орди. А ми – ні. Пізніше, Московія (Ростово-Суздальське князівство), укравши нашу назву Русь, щоб стати єдіним з нами народом, накинуло нам свою історію. Переплели удавку.

Так от. На місці Старокостянтинова було колись на наших землях місто Кобудь. Воно покорилося орді і платило данину. Король Данило, дізнавшись про це, послав свого сина, королевича Лева з військом – і той покарав містян. Через деякий час Кобуть знову стало платити данину Орді. Тоді Король Данило знищив це місто. На цьому місці з часом утворилося село Колищенці. Колищенці з навколишніми землями викупив український князь Костянтин Острозький і збудував місто Костянтинів.

Але з часом його прийшлося перейменувати в Старокостянтинів, бо траплялися казуси. У нас було ще одне місто Костянтинів. Коли терміново направляли військо на підмогу виручати місто від ворогів, то бувало (за відсутності інтернету і сучасного комунікування), ставалася помила і військо прибувало не в той Костянтинів, тому Костянтинів, той, що Костянтина Острозького перейменували в Старокостянтинів.

Тепер міф про першодрукаря Івана Фьодорова з Москви і, до речі, про його шкоду. Бо ми про досягнення знаємо, Буквар і Біблію надрукував. А от, стверджують науковці, і шкоду він зробив. Разом з Костянтином, до речі.

– О, починається, – скажете ви, – не ганьте нашого князя.

– Не ганю, але треба знати і розуміти всі процеси, які тоді відбувалися, не однобоко, щоб у майбутньому їх не повторювати. Бо власне ж для чого ми вчимо історію? Щоб не повторювати помилки.

Так от. Московита Івана Фьодорова, той що друкар, Московська церква постановляє вбити як мага і чародєя, бо він, бачте, диявольським способом вигадав друкувати книги. Всі ж знають, що книги пишуться від руки, а тут Фьодоров узяв і придумав, як надрукувати, шаман. Коротше, московити переслідують Фьодорова і він втікає з Московії до України. Чому сюди? Україна на той час мала (увага!) 24 друкарні. От вам і першодрукар. Ну для Московії так і є, першодрукар, але не для нас. От вам ще одна накинута нам історична хибна теза. Так от, Фьодоров тікає і його приютить у себе Костянтин Острозький. А Костянтин Острозький має друкарню. І от у Старокостянтинові в кабінеті, який, до речі, зберігся, реставрований, можна в ньому посидіти в кріселку і перейнятися духом епохи, в кабінеті обговорювалися плани князя і друкаря Фьодорова друкувати книги.

І от тепер про шкоду. Острозький, грамотний, розумний чоловік знав багато мов, це, звісно добре, але розмовляючи багатьма мовами, він чомусь не цінував свою, не надавав їй значення і це зіграє злий жарт у майбутньому. Фьодоров знав церковно-слов’янську. Ну воно й не дивно, він приїхав з Московії, то й розмовляв своєю, московитською. Точно як сьогодні, притулок з Московії в Україні знаходять кисельови, шустери, ганапольські – і, звісно ж, розмовляють своєю мовою, московитською. Так само й тоді. Фьодоров знайшов притулок в Україні і розмовляв своєю мовою і цю мову знав Костянин.

Для України церковнослов’янська мова була мертва. Вона не прижилася. У вжитку українці всюди, крім церкви, використовували свою рідну мову, руську(українську). Ви ж пам’ятаєте: руська мова – це наша мова, українська, бо ми були Русь. Ми – русини. Наша мова – руська, тепер називаємо її українська, бо московити-злодіяки нашу назву вкрали. Ми на той час були в складі Литовського князівства і офіційною мовою Литовського князівства була наша руська (українська) мова. Лише в церкві була мертва мова церковно-слов’янська. Її ніхто не розумів і на часі була Біблія руською (загальновживаною) мовою, а тут друкарство розвивається і всі чекали друковану, свою, для широкого загалу.

Острозький з Фьодоровим друкують довгоочікувану Острозьку Біблію – повне видання всіх книг Святого письма, але не мовою України, а мовою Фьодорова, церковно-слов’янською. Фьодоров нашої мови не знав, а для Острозького наша мова була не важлива.

Історія в подальшому складеться так, що Московські царі знищать усе попередньо друковане українською, усі писемні і друковані пам’ятки. А ці – лишаться. І це створить ілюзію, що в України і Росії була одна мова, спільна. І за царською версією, це з українцями щось станеться, і вони заговорять на недомові, малороській. А раніше, мовляв, мова в московитів і русинів була спільна. Он, Буквар і Біблія Фьодорова, то ж ваша, українці, пам’ятка? Вони не українською надруковані.

Дослідники, мовознавці, Василь Німчук, Ірина Фаріон стверджують, що тоді в 16 столітті та Біблія церковно-слов’янською мовою відкинула нашу мову у розвитку років на 200 назад.

…2018 рік. Є очевидці, що в замку живе привид. Різні люди, які бачили привида в різний час надають однаковий опис. Це чоловік у довгому чорному вбранні з шапкою на голові. Він не робить шкоди, просто блукає і не має спокою. Я знаю, що він хоче сказати. Він, видатний український князь, високоосвічений і багатомовний, але нехтував своєю мовою, хоче покаятися в тій помилці. Він хоче донести нам, українцям, щоб ми не чіплялися за чуже, а берегли своє, українське. І будували українську Україну українською мовою.

Джерело: Лариса Ніцой

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв