Ян Борецький: Про висновки, які зробили еліта й народ із Революції Гідності

211

П’ять років минуло від початку Революції Гідності. В принципі вже можна підбивати підсумки. Вже видно, що сталося з українською громадою за п’ять післяреволюційних років, які уроки з революції винесли вітчизняні еліти та загалом як змінилося українське суспільство за ці п’ять буремних років.

Революція Гідності була атомним вибухом для України. Тому розмови на кшталт «то була не революція» – безглузді. Це таки була революція! Вона вивільнила такий неймовірний потенціал українського народу, що зараз просто якось незручно про це згадувати… адже все зійшло нанівець.

І зійшло невипадково. В Україні не знайшлося жодної спільноти, жодного руху, жодної організації, які б змогли запропонувати вільній енергії форму, ідею, ідеологію. Так, ні в кого не було не те що проекту України майбутнього, але й простого плану перебудови держави. Не кажучи вже про якесь перезавантаження. Тому так легко олігархат перехопив організаційні потуги Революції Гідності.

Зараз у Франції «жовті жилети» палять машини, грабують магазини, трощать усе, що погано лежить. Чиста деструкція у порівнянні з «мирною» українською революцією. Але почитайте їхні вимоги і порівняйте з тезами Революції Гідності. Вимоги нашої революції були прості й убогі: «євроінтеграція», «Януковича на смітник», «люстрація» бла-бла-бла. Французькі «жилети» навіть за очевидного впливу російських кураторів висувають багато розумних тез. Вони вказують, що час припиняти торжество олігархічного бізнесу в країні, коли все підпорядковано максимальному збагаченню найзаможніших. Ми цього не казали – а французи навіть якийсь (хай утопічний) механізм перебудови запропонували. Тут є очевидна різниця в інтелектуальному рівні. Все-таки у них – Сорбонна, Декарт, Вольтер, Дідро… І Наполеон.

На Україну після революції напала Росія – на територію Франції після революції 1789 року зайшли війська кількох держав. Але у них був Наполеон Бонапарт. Та не будемо порівнювати те, що порівнянню не піддається…

Україна має величезний потенціал: енергетичний, фізичний, генетичний, і його Революція Гідності виявила. Але Україна вкрай слабка інтелектуально та організаційно, вкрай нездала для створення нових інституцій. Тому революційний вибух закінчився пшиком, а нова потужна вивільнена енергія влилася в міхи старої, сто разів дискредитованої еліти, яка й стала головним бенефіціаром революції.

Порошенко, Кличко, Яценюк керували революцією майже з самого початку. Тому навіть тих примітивних вимог, які ставили революціонери на старті, ніхто виконувати не збирався.

Представники еліт розхапали всі головні посади на Майдані – і повели  людей на загибель. Янукович злякався і втік. Ось така історія Революції Гідності, якщо в кількох словах. Це свідчить, що контреліти в Україні ще не визріли, а нинішні псевдоеліти використали енергетику революції для того, щоби скинути Януковича.

Ба більше, «еліта», яка укріпилася у владі після втечі Януковича, таки зробила за п’ять післяреволюційних років певні висновки, і саме відповідно до них будує країну.

  1. Ця так звана еліта дійшла висновку: все, що робили Янукович і його команда, – це добре і правильно, і все це треба розвивати та примножувати. У правильності цього твердження переконатися дуже легко, адже всі корупційні схеми Януковича збережено, творчо переосмислено та розвинуто під тиском західних партнерів. У Януковичі нинішніх можновладців не влаштовувало лише те, що він хотів стати монархом на кшталт Путіна. У решті він діяв буквально зразково. Це перший важливий висновок, який зробили господарі України із досвіду Революції Гідності.
  2. На думку нинішньої «еліти», Янукович зробив дуже серйозну помилку, коли посадив Юлю та Юру. На думку Порошенка, Кличка, Яценюка, це була страшна помилка. В нинішній українській еліті свято переконані, що «своїх» саджати не можна, попри всі їхні злочини. Навіть якщо це загрожує безпеці самої держави. «Своїх» саджати не можна, бо це загроза панівному класу, а збереження статків і життя панівного класу для керівництва України набагато важливіше завдання, ніж збереження країни. Ті, хто прийшов на зміну Януковичу, не будуть нікого саджати. Згадаймо, що вони чи не найперше зробили, прийшовши до влади? Відпустили ворога України і кримінального злочинця Ігоря Маркова.

Нинішні можновладці чітко закарбували після Революції Гідності правило: «своїх» за ґрати кидати не можна, навіть попри особисту антипатію. «Своїх» чіпати не можна, бо хто знає, як складеться? Можливо, всім разом доведеться ще з країни тікати… Тому не чекайте і не сподівайтеся – ні сьогодні, ні завтра, ні післязавтра ані Медведчук, ані Бойко, ані Новинський не опиняться за ґратами. Це другий висновок, який нинішні еліти зробили після революції. Це принцип їхньої життєдіяльності в нинішній Україні. Випадок із Єфремовим тільки підтверджує правило, що «своїх» не садять (та і хто сказав, що Єфремова посадять?).

3.Усі проблеми панівний клас вирішує винятково за рахунок народу. «За все платить народ, навіть якщо у нього немає грошей!» – приблизно так «вершки суспільства» сформулювали би третій урок, який вони винесли з Революції Гідності. Народові доведеться брати на себе несплачені борги олігархату й стати залежним навіки від панівного класу. Будь-який виклик – найскладніший і найсуворіший – вирішується найпростішим способом: за все платить народ. Тому й надалі триватиме демонтаж залишків соціальної  держави, які навіть Янукович боявся ліквідовувати. Освіта і медицина залишаться тільки там, де на них «бізнесюки»-можновладці зможуть заробляти з наваром, близьким до торгівлі зброєю чи наркотиками. Тому незабаром медицина зійде до рівня інституту утилізації зайвого населення. А освіта вже й так давно працює в режимі лохотрона для батьків-ідіотів.

4.Україна (поки що) нібито прагне в Європу. Нікуди вона, звичайно, не прагне. У нашої панівної верхівки цінності та інтереси – спільні з російською. По суті у нас із росіянами панівний клас – спільний. Україна визнала частково агресію Росії проти себе тільки тому, що господарі Московії своєю дурнуватою політикою ведуть країну до загибелі та розпаду, а ще й пересварилися практично з усіма впливовими державами світу. Українські еліти тонути з ними разом не хочуть, тому поки що їм вигідно базікати про «єдину віру, народ, армію і європейську перспективу».

Наша євроінтеграція працює за наступним алгоритмом: ми заявляємо, що хочемо бути в ЄС і що нам потрібна грошова підтримка, щоби нас не проковтнула Росія. Європа і МВФ відповідають: щоби стати членом ЄС і отримувати кредити, ви маєте виконати певні  вимоги, для цього, будь-ласка, проводьте реформи – судову, енергетичну, фіскальну, чиновники нехай статки декларують тощо, а потім, – кажуть нам в ЄС і МВФ, – ми подивимося і вирішимо, чи давати вам черговий транш. Україна на ці пропозиції радо погоджується – і рвучко береться до роботи. В реальності вітчизняний панівний клас навіть не імітує реформи, він їх, так би мовити, трошечки мо-ди-фі-ку-є.

Під кожну ініційовану ЄС та МВФ реформу українські можновладці розробляють корупційну схему, яка дозволяє у ще більших масштабах доїти український народ.  Потім цю нову схему пограбування українського народу затверджують на законодавчому рівні як «впровадження європейських реформ» чи як «вимогу ЄС і МВФ». Таким чином, направду «євроінтеграція України» – це нові корупційні схеми на державному рівні, які приносять ще більші прибутки олігархату. «Роттердам+» і «Дюссельдорф» – це вже наслідки впровадження «європейських реформ». Страшно подумати, у що виллються для українців реформи по створенню ринку газу і житлово-комунальних послуг в країні, наскільки збагатяться від цього олігархи!

Це четвертий висновок, який зробили наші можновладці з Революції Гідності. Суть його така: «Не треба відмовлятися від євроінтеграції, як дурень Яник, – під гаслом євроінтеграції можна красти так, як той Янукович і не мріяв!».

  1. Якщо санкції проти РФ таки подіють і там розпад та громадянська війна почнуться раніше, ніж у нас, наслідки для України будуть дуже цікаві. І про це вже подбали наші «еліти». Це п’ятий висновок, який вони зробили після революції.

За такого сценарію українцям варто чекати величезного російського десанту. З Росії на нашу голову прибудуть олігархи, бізнесмени, сила-силенна «типу інтелектуалів і журналістів». Уся ця братія через телевізор буде захищати цінності українського панівного класу, бо вони в них спільні. Саме для цього у нас зачистили інформпростір.

Отже, не дивуйтеся, якщо за кілька років у разі початку смути в Московії для захисту спільних номенклатурно-кримінальних цінностей і для збереження олігархічного режиму бодай на території України на підпомогу Піховшеку і Жарких прибудуть виписані з самої Москви «патентовані» Скабєєва із Соловьйовим.

Насправді процес окупації російськими «журналістами та інтелектуалами» українських ЗМІ вже розпочався, та наші інтелектуали занадто тупі, щоб таке помічати.  Звичайно, всі ці кісєльови-соловьйови до моменту, коли стануть першими скрипками в українських ЗМІ, встигнуть перевзутися і стануть палкими прихильниками європейських та ліберальних цінностей.

Українська громада, на відміну від панівного класу, взагалі жодних висновків із Революції Гідності не зробила. Креативний клас та інтелектуали виявилися аж надто слабкими. Якийсь період вони взагалі робили вигляд, що після втечі Януковича країною почали правити патріоти, а не клептомани. Вони довго ще теревенили про «національно-демократичну більшість у парламенті». Креативний клас та інтелектуали (якщо їх можна так називати) поводилися зрадницьки і лицемірно, як дворушники. Заробляли на виборах практично всі без винятку, заробляли на послугах політикам та олігархам. Я жодного прикладу навести не можу, щоб наш інтелектуал проявив  громадянську позицію задля служіння народу. Можливо такі є, але про них загалові невідомо.

А ще наш креативно-інтелектуальний клас хворіє на недугу самовдоволеності та ілюзорного всесилля. Їм здається, що їхня позиція принципова і вони в моральному плані кращі за своїх господарів. Іноді їм навіть здається, що вони сильніші за своїх господарів (коли приводять депутатів до парламенту).

Українська громада та порядні активісти у нас зараз зачаїлися і принишкли. Взагалі порядні громадські активісти у нас ЗАБИТІ і в прямому, і в переносному сенсі. Це недавно визнав сам пан міністр Аваков. Забиті ці люди кулаками головного породження революції – парамілітарних угруповань. Вони були створені під час революції й брали участь у захисті країни від російської навали. Але на якомусь етапі ці утворення цілковито втратили свою націоналістичну, патріотичну, антиолігархічну ідейність та перетворилися на звичайні кримінальні банди. До того ж, легалізовані банди. Головне призначення парамілітарних утворень – захист інтересів олігархату на державному та регіональному рівнях.

Нині по всій країні у нас є сила-силенна таких собі містечкових приватних армій. Називаються вони красиво – лише на Херсонщині після смерті Катерини Гандзюк сплили поетичні потуги місцевих князьків: «Ніхто крім нас», «Чорний туман», «Кордон», «Твердиня Херсонщини». А ще по всій країні у нас є «муніципальні варти», де теж «діти революції» допомагають нашій взірцевій поліції стежити за порядком і ловити бандитів. Іноді парамілітарні угруповання виходять на сцену як громадські активісти, коли в інтересах власників регіону треба покричати про злочинну діяльність конкурентів. Оце породження Майдану і є головним наслідком Революції Гідності. І воно, у відповідності часу, є гібридним феноменом. Ці структури, з одного боку, ніби як представники української громади, що прагне справедливості. З іншого боку, їх використовують проти конкурентів, проти чиновників, призначених за чужою квотою, і головне – проти реальних громадських активістів.

Як не дивно, у нас іще залишилися справжні принципові громадські активісти. Але, як сказав Аваков, їх ЗАБИВАЮТЬ, вони глибоко загнані на периферію громадського життя. А ті з них, хто має нахабство щось не те казати проти господарів життя, ризикують бути просто знищеними, як Гандзюк. Ось ці активісти справді викликають страшний вогонь на себе. Хоча вони й не несуть серйозної загрози потужним олігархічно-кримінально-«ментівським» кланам, їх залякують просто так, «щоб не лізли».

Чи народиться в Україні повноцінна контреліта? Це передбачити неможливо. Очевидно, що український народ зачаївся. Можливо, на нас чекає ще один вибух, але просто вибух енергії нічого не дасть – треба, щоб стався ще й інтелектуальний вибух.

Про майбутнє можуть багато сказати наступні вибори. За їхніми результатами ми зможемо зрозуміти, як змінився український народ за останні п’ять років: насправді якісно змінився й російський реванш неможливий, як то пишуть Фесенко, Березовець, Палій та інші, чи український народ насправді лише здичавів та деградував? Наступного року зможемо це перевірити. Якщо «За життя», «Наші», «Партія миру», «Основа» потраплять до парламенту – деградація перемагає.  Якщо «За життя» набере більше 10 % – російський реванш не те що можливий, а невідворотний, і залишається сподіватися хіба що на зовнішні сили.

По-справжньому буде цікаво, якщо всі ці російські політпроекти вилетять на українських виборах у трубу. Це означатиме, що пакт Порошенка-Медведчука провалився. Та навряд чи наші еліти відмовляться від подальшої побудови країни за п’ятьма принципами, викладеними вище.

Ян Борецький для видання InfA

Постійне посилання

 

Коментарi

Коментарiв