Україна – територія «МММ», але зі світлом у кінці тунелю: підсумки року від Яна Борецького

286

Важко підбивати підсумки чи аналізувати якісь процеси в країні, де начисто відсутнє нормальне політичне, суспільне і економічне життя. Хоча якесь життя в країні таки є. Зима приходить на зміну осені, падає сніг, іде дощ, люди тиняються вулицями тощо. З біологічної точки зору життя є, а з суспільно-політичної – відсутнє.

Немає життя в нашому суспільному організмі! Українська громадськість абсолютно нічого не продукує – ні смислів, ні інституцій, ні механізмів соціальної взаємодії, ні способів самовираження.

Українська громада іноді трішки бунтує і грізно щось вигукує у соцмережах після чергового «пенделя» від панівної еліти. Та цим її вплив на життя країни і управління державою і обмежується. Кримінально-номенклатурна влада іноді звертає увагу на теревені громадян, а іноді – ні. Наразі ми живемо в країні, суспільний організм якої абсолютно позбавлений сили волі й здатності діяти. Натомість маємо цілковите всевладдя верхівки. Нинішні еліти можуть геть усе, що їм примандюриться, і ніякі масові протести, ніяке очевидне беззаконня владних забаганок не стане на заваді їхній реалізації. Ми живемо у державі всевладдя необмежених бажань псевдоеліти.

Українське політичне, економічне та суспільне життя тримається на трьох М, що позначають фундаментальні закони, за якими розвивається наша країна – мажоризації, монополізації та маргіналізації.

Мажоризація – це процес поступового переходу  влади від дітей Кучми до його внуків, а позаяк онуків куди більше, ніж дітей, конкуренція за «хлібні» посади в країні посилюється, і боротьба точиться навіть за зовсім не значущі посади. Скоро почнуть за кланово-партійними квотами ділити ЖЕКи, ПОЖі, ОСББ та компанії з управління будинками.

Друга М – Монополізація – це процес поступової деградації всіх механізмів і відносин в країні, тяжіння до спрощення, перехід до схем найпростішого заробітку, заснованого на насильстві. У нас страшенно знецінюються всі економічні активи, що дає владі безмежні можливості для шахраювання, і головне – виводить Україну за рамки цивілізованого світу, позбавляє всякого інвестиційного майбутнього найуспішніші проекти. Як наслідок – нинішні власники за таких умов можуть керувати своїми активами вічно, і конкурентів у них ніколи не буде. Змінюватимуться лише імена.

Раніше всі енергетичні активи скуповував бандит Ахметов – нині їх скуповує дуже схожий на бандита «смотрящий» за вугільною галуззю Кропачев. Вас не дивує, що надпривабливу і високодохідну компанію «Центренерго» не захотів купувати жоден пристойний закордонний інвестор, а лише новий фаворит нинішньої влади Віталій Кропачев? Оце і є прояв монополізації економіки. Факт того, що, окрім Кропачева, покупців для «Центренерго» не знайшлося, і є повноцінною «подією року». Подією, яка засвідчує: економічне життя в Україні вкрай монополізоване, аж до повної його відсутності, і конкуренцію тут не можна розгледіти навіть під мікроскопом.

Ну і третій фундаментальний процес, який визначає життя в Україні, – Маргіналізація – здичавіння народу. По-простому це процес у соціумі, коли люди забувають сенс найпростіших норм людського життя: перестають розуміти, навіщо потрібна сім’я, навіщо народжувати і виховувати дітей, не розуміють, чому в будинку має бути чисто й на вулицях не повинні лежати гори сміття. Головний і перший прояв початку маргіналізації – моральний ідіотизм. Це коли людина втрачає здатність відрізнити добро від зла, моральний вчинок – від аморального, красиве – від потворного.

Попри всі недоліки нашого життя, іншої країни у нас немає, окрім України. Тому все-таки варто позначити кілька, на мою думку, найцікавіших подій року, що минає.

ГОЛОВНІ ПОДІЇ 2018 РОКУ:

Арешт Надії Савченко

Наша Жанна Д’Арк «здулася» і перетворилася на бомбістку-терористку. Гадаю, що її все ж посадять, якщо буде на те політична воля, хоча докази її злочинній діяльності дуже сумнівні. Посадити Савченко мусять в першу чергу тому, що  вона – не зі «своїх», не з еліти. Це представникам нашої гнилої еліти, таким як Семочко, можна керувати Службою зовнішньої розвідки й мати родичів із російським громадянством, які не вилазять із кримських тусовок. Рубана, найімовірніше, випустять або обміняють, адже він – член команди Медведчука, хай навіть і (можливо) колишній.

Нардеп Мустафа Найєм, якого побили кадировці

Як ми й прогнозували, нікого зі зловмисників досі не покарали й не покарають. А все тому, що нападники на Найєма перебувають на вищому щаблі пострадянських еліт, ніж побитий народний депутат.

Російські мажори, які відгамселили нардепа Найєма

Депутат Дейдей здійснив важливу місію з ліквідації російського бізнесу в Україні. А хіба ні?! Він посприяв тому, щоби збанкрутіла українська донька російського «ВТБ Банку»! 2018-го наш герой вдало одружився – щоби ГПУ до нього не присікувалася, а може, ще й для того, щоби владнати проблеми з боргами депутата Дзендзерського. Справа в тому, що депутат Дейдей взяв багато грошей у борг в депутата Дзендзерського, а звідки взяв гроші депутат Дзендзерський? Він взяв кредит у ворожому «ВТБ», за деякими даними, взяв десь так чверть мільярда доларів. І тепер «ВТБ» закривають, бо вони, бачте, неплатоспроможні… Ай-ай-ай! Ось так добродій Дейдей посприяв знищенню на території України активів агресора. Депутати-патріоти – вони такі!

Тимошенко зі своїм «Новим курсом»

Поважна вже жіночка, а фантазує – як дівчисько. Захотіла вигадати проект, який об’єднає всіх: і людожерів, і їхніх жертв, і, звичайно ж, «народ Донбасу», який не хоче говорити «бандеравскім язиком». Багато на цей вогник до Юлі політичних залицяльників збіглося, але фаворити швидко пересварилися. Про «Новий курс» поступово всі забули, про нову Конституцію, яка має допомагати громаді протистояти олігархату, теж успішно забули.

Олігархічні армії в Україні остаточно ствердилися та легалізуються

Олігархічні армії – це продукт життєдіяльності нашої еліти. Під час заворушень 2014 року стало зрозуміло, що олігархам для захисту своїх інтересів потрібні напіввійськові підрозділи, членів яких не можна притягнути до відповідальності, як пересічних полісменів. І 2018-го ці нові напівзаконні воєнізовані угруповання уже укріпилися та усвідомили себе, як важливу силу в Україні. Рік 2018-й став, без перебільшення, роком «бєспрєдєла» нових олігархічних армій, їхнім бенефісом. Апофеозом торжества нових силових структур стало вбивство Катерини Гандзюк. Навіть гучні заяви найгенеральнішого прокурора Луценка та самого пана Президента їх не зупинили. Напади на активістів, рейдерські захоплення, побиття людей на акціях протестів – усе це триває, і зупинятися ці «воїни» не будуть. Новий прошарок опричників олігархату гострить зуби й грає м’язами, демонструючи силу.

Інцидент з українськими судами в Керченській протоці

Тут важко сказати, чи це була наша дурість, чи ми виконували хитромудрий план, задуманий разом із радниками зі США, щоби привернути увагу світової спільноти, а вже наступного разу запустити українські кораблики через протоку, але вже при «повному параді», щоб на борту наших кораблів чи бодай у супроводі були ОБСЄшники, посадовці з ЄС, США. І нехай росіяни спробують якось відреагувати на такий демарш. У них буде чудовий вибір – або втрата обличчя, якщо пропустять кораблі, або знову вляпаються у скандал і буде підстава для нових санкцій, плюс іще один цвях буде забито у гроб «вічної дружби» Трампа і Путіна. Найгірше, що це був перший морський бій за історію нашої незалежності – і ми його безславно програли, навіть не стріляли. Усе – як і 2014-го в Криму…

Корабель РФ таранить буксир ВМСУ

Рішення про воєнний стан було рефлекторним, щоби хоч якось виправдати поразку в Керченській протоці, щоб менше питали щось на кшталт «а чим ви займалися майже п’ять років; чому нічого не зробили для відсічі російській агресії з моря; чому не було проведено мобілізацію ресурсів для створення флоту, який зможе бодай щось протиставити ворогу?».

Побили Бойка

Це теж подія знакова, майже історична. Адже ще жодного разу лідерів фракцій не били. Можливо, це привіт від Ріната Леонідовича, надісланий через депутата з русофобським прізвищем Береза? )) Те, що «старця Нестора» вкотре побили, дивуватися не треба – пика у нього казенна, її щороку товчуть.

Розумні люди кажуть: якби українці були чесними та принциповими людьми – таких як Шуфрич, Новінський, Мураєв, Медведчук одразу би починали бити, де б ті не з’являлися, і охорона їм би не допомогла. Натомість, українці маргіналізуються і дичавіють, тому незабаром уже чесну людину від Медведчука не зможуть відрізнити. До речі, передову частину української журналістики аналогічна хвороба вже скосила.

Велика частина українських журналістів-патріотів втратила совість, честь, гідність і почала служити російським окупантам.

Це ще одна важлива для України подія. Маємо факт інформаційної агресії Московії проти України, адже Росія захопила частину нашого інформпростору. У нас створено кілька телеканалів, які лише за назвою українські, насправді їх контролює РФ через Медведчука та його клевретів. Про цей акт агресії Порошенко чомусь не поспішає скаржитися в ООН та Держдепу США, а тупі українські політологи та «інтелектуали» цього факту просто не помічають.

До речі, побиття Шуфрича і Бойка варто внести до переліку важливих для України подій ще й тому, що Юрій Береза своїми двома акцентованими ударами буквально реабілітував наш парламент. Адже після побиття добродія Барни за «виніс тіла Яценюка» з трибуни у ЗМІ запустили хвилю критики, мовляв, наші депутати ні на що не здатні, навіть по пиці пристойно врізати не можуть, десять мужиків не змогли нормально намилити шию одному Барні! Поважні телеканали брали коментарі у майстрів бойових мистецтв, які розмазували по стінці народних обранців за те, що ті жодного разу нормально не вдарили свого колегу. Береза реабілітував депутатський цех, честь йому за це і хвала.

Справжня історична подія – отримання Томосу

Щоправда, для політиків це була піар-акція. Наш президент гадає, що отримання автокефалії може принести йому другий президентський термін, (хтозна, може, й принесе) але тут він взявся за справу, в якій мало петрає. «Святий Петро» наївно думає, що це він використовує священиків, та насправді він запустив процес, в якому він сам – лише пішак, виконавець, а процес цей може перетерти і його, і всіх доморощених «стратегів».

Мабуть, зараз всі ці критики автокефалії – шуфричі, новінські, вілкули – страшенно зляться, бо ЗАЗДРЯТЬ Порошенку. Вони не розуміють: чому Божий промисел вибрав цього майстра шоколадних справ для такого таїнства, як повернення України в лоно материнської церкви? Сам Порошенко не розуміє, яку енергетику він спрямовує на Україну, повертаючи країну зовсім в інший бік. Ми були відірвані від благодаті Христової віри, яку отримали через прийняття християнства від Візантійської церкви, а зараз ця благодать, цей інтимний духовний зв’язок відновлюється. Ніхто не знає, які можуть бути наслідки.

Порошенко і його радники, либонь, міркують так: «Який вдалий збіг – у світі склалася сприятлива кон’юнктура для отримання автокефалії. Це можна використати для другого президентського терміну». Але насправді Петро Олексійович здійснив вельми ризикований крок. Як сказано в одній приказці, «упіймав слона за ногу – не пручайся!». Зараз президента на всі заставки криють поборники «цінностей» Мордора, плетуть щось про «канонічність», косять під глибоко релігійних і взагалі високодуховних. А насправді їм страшно!

Вони бояться, що в Україні з’явиться справжня християнська церква. Вони чудово розуміють, що той московсько-гебешний релігійний прихисток, якому вони поклоняються, до християнства має віддалене відношення. Попри це, московський бог їм близький і зрозумілий. Він жорстокий, вимагає плазування, вимагає приниження, освячує всі шахрайства, соціальну несправедливість, злодійські махінації і вбивства людей, але він – свій для української та російської кримінально-номенклатурної еліти. Вони думають, що московський православний бог їх захищає, виправдовує їхні злочини і освячує їхню владу на віки. А що робить Порошенко? Задля своєї особистої гри висмикує власників України з їхнього щурячого московсько-православного райка. Христос, як відомо, до багатіїв і кровопивць ставився зовсім не так прихильно, як московська церква, казав, що не бачити багатіям Царства Божого, поки ті не роздадуть своє майно бідним.

Отже, Томос обіцяє Україні тектонічні зміни, ураган. І запустив цей процес Порошенко. Та він гадає, що це піар-акція, за допомогою якої можна підняти свій рейтинг, а новостворена ПЦУ сприятиме контролю влади над країною. Так собі міркують і росіяни, недарма Путін каже: «Це все заради виборів!». А вибори у нас будуть відомо які, адже 2019-го готується московський реванш. До Ради має пройти потужний десант російської агентури. Готують цей реванш і Путін, і Порошенко з Медведчуком. Але їм, на щастя, невтямки, що віднині зв’язок із Христом українці матимуть не через напівсекту РПЦ.

Нині починається новий відлік в історії України.

Ян Борецький для видання InfA

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв