Олександр Кочетков: Чи дійсно Зеленський є проектом Коломойського, а Ляшко – Ахметова

146
Олександр Кочетков, політолог

З початком виборчого періоду різко загострилися розмови, хто за ким стоїть. Мовляв, Юлія Тимошенко і Володимир Зеленський – це проекти Ігоря Коломойського, Святослав Вакарчук та Анатолій Гриценко – Віктора Пінчука, Олег Ляшко та Олександр Вілкул – Ріната Ахметова, Юрій Бойко – спільний проект Дмитра Фірташа, Сергія Льовочкіна, Петра Порошенка та Віктора Медведчука. І так далі за всіма помітними кандидатами.

Тому ми, мовляв, можемо вибрати симпатичного Зеленського або Вакарчука, а рулити країною з-за їх спини будуть Коломойський чи Пінчук. А Тимошенко – та взагалі, вистраждану з третьої спроби владу добровільно віддасть Путіну …

Так ось, віра громадян у ці лякалки спирається на нерозуміння природи влади.

Справжня влада володіє двома фундаментальними властивостями: неподільністю і надтекучістю. Щойно цією владою починаєш ділитися (не плутати з тимчасовим делегуванням повноважень!), то включається її друга властивість, і вона повністю витікає крізь пальці безповоротно. На президентському рівні все це відчувається буквально шкірою.

Єдиний із українських президентів, який поділився владою з прем’єром – це Леонід Кравчук, що скінчилося програними ним достроковими виборами. Решта наших глав держави свою владу тільки зміцнювали, але ні з ким не ділилися.

Юлія Тимошенко, Володимир Зеленський, Святослав Вакарчук в своїх колективах правлять безроздільно аж до авторитарності. Тим більше, вони не стануть віддавати владу кому б то не було на посаді Президента – це суперечить їх природі.

Інша справа, коли політик перебуває на утриманні у олігарха, який оплачує і його політичну діяльність, і особисті забаганки.

Зеленський і Вакарчук мають свій прибутковий бізнес. Успішним бізнесом Тимошенко давно стала політика, крім того, вона навчилася використовувати олігархів в своїх інтересах: той же Коломойський підтримує її в намірі поквитатися з Петром Порошенко. Цим трьом йти на утримання сенсу ніякого.

А ось у Олега Ляшка та Юрія Бойко серйозного системного бізнесу, тобто, незалежності, не проглядається. А потреби присутні, Ляшко з оточенням взагалі ведуть нез’ясовно розкішне життя. Є привід замислитися.

Ще один важливий момент. Якщо Президент турбуватиметься особистим збагаченням, то у нього маса можливостей. Він може використовувати існуючих олігархів, як це робив Віктор Ющенко. Він може створити олігарха, як вчинив Віктор Янукович зі своїм старшим сином. Він може просто гребти все під себе, як це творить Петро Порошенко.

Наявність або відсутність великого бізнесу поблизу кандидата – нічого не гарантує. Ні його корупційності, ні його безкорисливості.

І справа навіть не в моральним якостях Президента – така влада розбещує всіх. Гарантії – в системі громадського контролю за діяльністю влади з можливістю відкликати з посади будь-якого функціонера, якщо він суспільство перестав влаштовувати. Україні потрібні кандидати, незалежно від їхньої попередньої діяльності, які беруть на себе публічні зобов’язання таку систему громадського контролю впровадити. А все інше – для фотожаб в ФБ, не більше.

Джерело: Олександр Кочетков

Коментарi

Коментарiв