Віктор Лешик: Стартує традиційний «плач Ярославни» про «загибель української нації»

367
Віктор Лешик, журналіст

Розпочинається традиційний «плач Ярославни» – прийде на місце царя космополіт-малорос і загине українська нація. Мене це завжди вражало. Українське в Україні поставало тоді, коли проявлялася примха царя: маніфест Миколи Другого від 1906 року, Декрети УНР, укорінення Сталіна, захоплення добою козацтва Шелеста, українофільство колишнього ідеолога ЦК КПУ Кравчука, українські царі Ющенко, Порошенко… Ми справді вважаємо себе морквою? Нас обов’язково з національного небуття треба витягати свавільною державною рукою?

Навіть витягання морковини дає слабкий і тимчасовий ефект. Ну, не можна ігнорувати очевидне: ми викрикуємо європейські демократичні цінності та у спосіб, характерний для недемократичних режимів, пробуємо насадити зверху культурні норми – часи Петра Першого з обстриганням борід точно минули. Світ глобалізується і стрімко демократизується. Споживач завжди правий – основа ліберальної економіки. Матеріально-фінансові стимули працюють значно краще, аніж чергові заборони від віце-прем’єра. Це і є совок, патерналізм, туга за всемудрим Батьком, який змушуватиме усіх говорити українською мовою і носити вишиванки. Жоден цар, жодна метушня на Печерську не змусять мене і мою сім’ю зректися рідної української мови і культури, нашої неймовірної історії. Помрію, щоб таку ж ціність і впевненість розділяла значна частина учасників чергової похоронної процесії України. Коли заможний споживач стане носієм модерної української мови, ви й не помітите, як все українізується. Бо тягнуться до заможних і успішних, а не до плаксивих і вічно скорботних.

Джерело: Viktor Leshyk

Постійне посилання

Коментарi

Коментарiв