Віктор Лешик: Гигикання щодо помилки Офісу президента про столицю Канади – діагноз

74
Віктор Лешик, журналіст

На життя я вже не дивлюся крізь призму політики. Уже для мене ближче поняття філософського відсторонення і через нього осмислення баченого і того, що відбувається. Гигикання щодо помилки в офіційній інформації Офісу президента щодо столиці Канади – це діагноз. Сама Іра Геращенко, яка більше всіх учора гигикала, у свій час не могла правильно вказати столицю Нідерландів. Ну, у своєму оці, як то кажуть…

А далі мої багаторічні спостереження. Коротко. Впевнений, що і Юлія Мендель, і Володимир Зеленський знають, яка столиця Канади. Але не вони мають стежити за кожною літерою офіційної інформації. Для цього віками були і є інші люди: редактори, літературні редактори, коректори…. Помилки, невігластво, які лізуть з усіх ефірів, сайтів, навіть величезних рекламних бігбордів – це результат зневаги до носіїв знань, результат зневаги до писемної культури «афтор пеши ісчо». І як наслідок – системний розвал культури публічного інформування.

Розповів учора своїй значно молодшій від мене дружині дещо про газетну технологію проходження інформації ще у 80-х. Вона була «вшоках». Напишу і тут пару слів про це.

У великих столичних редакціях, де мені доводилося працювати, схема була така: кореспондент здає рукопис в машбюро, де працюють грамотні, досвідчені друкарки. Вже вони «відловлювали» перші помилки. Далі надрукований варінт читає завідуючий відділом. Вносить свої правки. За ним – літературний редактор, потім відповідальний секретар випуску, за ним – або редактор, або його заступник, за ними перші відтиски газетні вичитує коректор. Але перед тим, як номер підписати до друку, у кінці робочого дня приходив так званий «свіжоголовий». Уже він незамуленим за день поглядом виловлював ті помилки, які пройшли всі раніше названі шлюзи. Довго? Затратно? Саме так порахували у новій українській державі навіть там, де кожна буква на вагу золота – у секретаріаті Верховної Ради, у Кабміні, Мінюсті… Першими, кого взялися скорочувати, були саме ці непотрібні, несучасні «знайки». Результат – наші уже готові закони без брому пити неможливо, племінниця отримала свіжий паспорт – навіть у ньому дві граматичні помилки. Це культура, це внутрішня установка на повагу до носіїв знань – виховується віками, руйнується за рік-два.

Джерело: Viktor Leshyk

Коментарi

Коментарiв