Юрій Сиротюк: Україна – на порозі необільшовизму

105

Скільки б ми не робили революцій, вони все підчистять і зачистять виборами. Руками охлосу, спрямованими олігархами.

Люди так і не зрозуміли, що «зробимо їх разом» – стосується їх самих. Разом «зробили український народ». Як у Шевченка – «присплять лукаві, і в огні її окраденую збудять».

Стройні ряди Цинцинатів, заведених Володимиром Олександровичем Калігулою в парламент, змагатимуться з досвідченою партією окупації Путіна. Країна з стадії транзиту впадає в турбулентність.

А большевизм, не лише в суцільному правовому нігілізмі і владі «слуг і кухарок», і не лише в старому забутому гаслі: «Весь мір …ми разрушим
До основанья, а затєм
Ми наш, ми новий мір построім –
Кто бил нічем, тот станєт всєм».

Цей большевизм руйнує сталість політичної тяглості. Державницьку спадкоємність. Нульова інституційна пам`ять. Абсолютно невідповідність парламенту ні потребам часу, ні інтересам української нації. Парламент Перекотиполе.

Чи є ще парламент у світі, який так глибоко обрізає тяглість? Приведений виборами, а не повстаннями і переворотами.

Постійне перетасування старої олігархічної колоди нових облич. Тільки з абсолютним винищенням національного.

Не зруйнувавши кайданків неоколоніалізму, шашель руїни добиватиме основи державності.

Щоб не було ні пам`яті, ні спадкоємності. Щоб коли в результаті чергово фейк-оновлення країну можна було «перезаснувати» приміром в каганат.

Але нам своє робить. Ми ніколи не питали шансів і не зважали на відсотки.

У нас вкрали країну, а значить її треба повернути назад.

Кожна нульова точка – це лише свідчення початку сходження.

А воно потрібне і можливе.

Бо як не ми, то хто?

Джерело: Yuriy Syrotyuk

Коментарi

Коментарiв