Артем Фурманюк: «Організатори хресного ходу чекають вбивства «м’яса»

142
Я пам’ятаю священників, які були на Майдані. Пам’ятаю Хрещення в Михайлівському Золотоверхому, те незабутнє відчуття єдності та причетності до Історії, пробачте мені «високий штиль»: чесне слово, я не навмисне. Кого я не пам’ятаю, так це священників Московського патріархату, що підтримували б народ, який протестував проти свавілля влади. Може такі й були, але я їх не зустрічав.
Російська церква (назвімо її справжньою назвою) захищала креатуру її безпосереднього начальства. Бо РПЦ – це частка міцного тандему: світська влада Росії – влада церковна. І вони взаємно підтримують одна одну, як кілки, що тримають вігвам. Російська церква була зайнята тим, що як могла захищала Януковича: посадженого в крісло Президента України недалекого зека, який повинен був остаточно вмонтувати Україну в цемент «русского міра». Не забуваючи, звісно, себе. На такі дрібнички, як злодійські замашки українського «вождя», російська влада уваги не звертала: просто накладні витрати. Зате в плюсах – ціла Україна!
Та не так вийшло, як гадалося. І в російських церквах на Сході почали складати зброю.
Звісно, виключно в миролюбних цілях. Виключно в антифашистських. Антифашистом міг бути хто завгодно, головне, щоб він ненавидів усе неросійське. І був готовий вбивати українців.
Пройшло понад два роки війни. І ось оперативно та нібито спонтанно (що показує неабияку зорганізованість) організовано «хресний хід в ім’я миру та любові». Хай пробачать мені «антифашисти» за вільний переклад з високодуховного язика. Публіка там, як на фото видно, строката. Немало й хлопців цілком призовного віку, охорону теж непогано поставлено.
Маю деякі питання до учасників шоу.
А скажіть-но: два роки тому можна було сказати: ми за мир, ми не допустимо, щоб по нашій землі бігали зайди зі Сходу?
Відповім за вас: ні, не можна: тоді здавалося, що ще трошечки – й «русскій мір» таки переламає Україну. І усе буде Дамбас. Ну, або навіть Москва.
Ще одне питаннячко: а оті «батюшки», що блокували наших військових, переховували бойовиків та зброю, що благословляли терористів на вбивства, вони теж зараз «за мір і любоффь»? Я не настільки святий, щоб жити з ними в одній країні. Нам буде затісно. Так що, не на «хресний хід», а за парєбрік.
Ще ось хотілося спитати: а яке відношення до «миру та любові» мають портрети царя Миколи? А колорадські стрічечки, неодмінний атрибут високодуховного терориста: навіщо вони вам на «хресному ході», якщо це й правда хресний хід?
Знову відповім за вас. Оця хода така хресна, як цар Микола – українець. Ви ж, стерляді, в Україні живете та її хліб їсте: до чого тут Микола? А власівська стрічка? Кажете, георгіївська? І завдання, яке перед собою ставлять організатори оцього ходу, не мир, а війна. Мир, звісно, вам треба: русскій мір. З любов’ю не знаю, а ось із ненавистю до усього українського у вас усе нормально. Вам не потрібна Україна. Ви не житимете без Малоросії. А ось це вже зась.
Звісно, ви ще викинете щось на кшталт «підпалу Рейхстагу». Вам потрібні мученики. А окрім провокаторів ви прихопили з собою й чимало «корисних ідіотів», їх вам не шкода: головне ж – Росія! Вірно?
Звертаючись до «корисних ідіотів»: ви берете участь в ході в ролі жертви. М’яса, пробачте за відвертість. Організаторам процесу просто необхідно, щоб когось з вас було вбито. Це, сподіваються вони, зніме багато питань з їхнього лідера. А він зможе, особисто чи через Пєскова-Лаврова, сказати: «Вот відітє – гражданская вайна, как ми нєоднократно і гаварілі!».
«Миротворці»… Де ж ви були? Чому тільки зараз? Мовчите? Ваш хід має таке відношення до релігії, як гонор до гонореї. А те, що ви звете «миром та любов’ю», за віковічною російською традицією, має цілком протилежний зміст.
 

Коментарi

Коментарiв