Олександр Коваленко: «Танго Ердоґан-Путін, або Від ненависті до любові»

195
Відбулася перша зустріч за більш ніж півроку взаємної ненависті і звинувачень у всіх смертних гріхах Президента Туреччини Ердоґана і Президента Російської Федерації Путіна. Причому відбувся цей візит явно з акцентом на перевагу в діалозі російського Президента, до якого турецький султан прибуває вже зовсім в неналежній позі.
Якраз відразу після придушення перевороту і з початком репресій по відношенню не тільки до військових і поліцейських, які підтримали путчистів, але до вчителів, спортсменів, журналістів і т.д. Ердоґан не тільки приносить вибачення перед сім’єю пілота збитого в листопаді минулого року Су-24, а й заарештовує пілота, який збив російський штурмовик, якого до цього, до речі кажучи, нагородили за скоєне. Бонусом ж до цього послідує виплата компенсації, а також повне закриття очей на всі ті декалітри бруду, які виливалися на Ердоґана і його сім’ю в російських ЗМІ і звинувачення, які надходили від не другорядних осіб в силових структурах РФ. Вишенькою ж на торті і зовсім стала заява Президента Туреччини напередодні візиту в РФ про те, що Путін таки його … друг!
І ось коли я говорю про візит в неналежній позі, то маю на увазі як мінімум г-подібну зігнуту фігуру ще пару місяців назад вольового султана. Але мова зараз не стільки про пластичність Ердоґана, скільки про те, які питання підняли в Санкт-Петербурзі, і як далеко зайде нова фаза дружби між турецьким і російським лідером.
Перш за все, від візиту султана в Пітер виграє Путін, який, не має значення яким чином, але зміг домогтися від того поступок і «білого прапора». Крім того, цей візит додає балів Кремлю в його близькосхідній грі, де він зараз терпить не те що б поразку, але вже точно не перемогу, адже Сирія серйозно затягла високодуховну в свою м’ясорубку без будь-яких перспектив.
 
Однозначно, сирійське питання буде піднято і тут, швидше за все, будуть знайдені точки дотику з обопільною користю. Росія зменшує, або припиняє підтримку сирійських курдів, а Туреччина – повстанців в Алеппо. У підсумку обидва отримують тактичну перемогу, хоча і в першому, і в другому випадку в гру можуть втрутитися США, але цього, як мінімум, до коронації нового господаря (або господині) Овального кабінету, не відбудеться.
Крім того, зближення РФ і Туреччини – це реанімація проекту «Турецький потік», який якщо не ставить під загрозу, то робить менш ефективним «Південний газовий коридор» з Азербайджану, але, з іншого боку, втрачається сенс в прискореної реалізації «Північного потоку-2», що неабиякою мірою обурить російське лобі в Німеччині. Якщо ж Росія вирішить не ображати Герхарда Шредера, то бюджет країни зазнає значно більші витрати на малоперспективний, за нинішньої ситуації, проект. А зайве навантаження, що розширює фінансову чорну діру в РФ, нам тільки на користь.
Але, якщо Ердоґан отримає досить вагомі запевнення від Путіна, то в своїй манії реалізації пан-тюркської гегемонії він може продовжувати віддалятися від Заходу, і звинувачення США в причетності до перевороту, а також випади на адресу ЄС виявляться лише початком повного розриву зв’язків, апогеєм якого, не виключено, стане вихід Туреччини зі складу НАТО.
Так, у цьому випадку я привів найбільш похмурий варіант наслідків візиту Ердоґана до Росії. Не виключаю, що в будь-який момент флюгер султана може повернутися в інший бік, але, швидше за все – ні. Захід заважає проводити ісламізацію Туреччини своїми ідеалами і світоглядом, а то, що Ердоґан не є шанувальником звітів засновника республіки Кемаля Ататюрка – це факт.

Коментарi

Коментарiв