Журналіст пояснив, що чекає на Україну через агресію Кремля

56
Ведучий телеканалу ICTV, оглядач Крим.Реалії Павло Казарін пояснив, до чого Україні слід готуватися у зв’язку з агресією Кремля.

На думку Казаріна, головним викликом для сучасної України є вибір між тим, який сценарій чекає країну: боснійський або хорватський.
«Ми часто думаємо, що гібридна війна − це ноу-хау російського вторгнення в Україну. Насправді ні. Все, що ми спостерігаємо сьогодні в Донбасі, було винайдено 25 років тому, коли йшов розпад Югославії», − наголосив журналіст.
Він нагадав, що Слободан Мілошевич був предтечею Володимира Путіна. Для президента Сербії серби, що залишилися жити за межами країни, точно так само були нічим іншим, а він так само намагався використовувати їх як ресурс для збереження впливу на колишні частини Югославії, що тоді вже стали незалежними державами.
«Боснійські серби в 1992 році за підтримки Белграда заявили про створення «Республіки Сербської». Офіційний Белград займав приблизно ту ж позицію, якої дотримувалася і Москва: публічна дипломатична підтримка і непублічна − військова. Через кордон Сербії в «невизнану республіку» йшли техніка, боєприпаси і добровольці. М’ясорубка тривала майже чотири роки. Забрала більше ста тисяч життів. Причому для самого Белграда боснійські серби були інструментальні – приблизно так само, як інструментальним для Кремля є Донбас. У той момент, коли Мілошевич вирішив «замирити» Младича і Караджича з Сараєво, він раптово для себе виявив, що ця інструментальність підходу − взаємна. І що боснійські серби готові виконувати лише ті вказівки Белграда, які їм до душі», − зазначив у статті для Крим.Реалії оглядач. 
За його словами, в результаті цього конфлікту сучасна Боснія і Герцеговина нагадує історію про лебедя, рака і щуку: вона не здатна ні до компромісу, ні до ефективного розвитку. Система державного управління вийшла громіздкою і неефективною, а той факт, що самого Мілошевича немає вже багато років все одно не обнулив цей статус-кво. 
«Те, що було народжене ним для стримування Боснії − продовжує жити, незважаючи на політичний крах самого автора ідеї.
 
І немає нічого дивного в тому, що Москва мріє про те, щоб Донбас зіграв для України ту ж саму роль, яку зіграла для Боснії «Республіка Сербська». У той час як самій Україні впору вдивлятися в приклад іншої постюгославської країни – Хорватії», − зауважив Казарін.
Він нагадав, що всю першу половину дев’яностих паралельно з війною в Боснії йшла ще одна − в Хорватії. Там теж незабаром після розпаду Югославії почався конфлікт. Хорватські серби в 1991 році створили на території країни «Сербску Краину» − ще один різновид «ДНР». Цей анклав точно так же користувався підтримкою Белграда, але керівництво Хорватії, на відміну від Боснії, до останнього не погоджувалось на реальні кроки з реінтеграції бунтівної території на чужих правилах.
«У 1995 році хорватська армія провела дві військові операції − «Блискавка» і «Буря». В результаті першої був узятий під контроль сербський анклав Західна Славонія, в результаті другої − решта території Сербської Країни. Ставлення до цих операцій досі неоднозначне: поряд з відновленням територіальної цілісності її підсумком стали біженці та жертви серед мирного населення», − підкреслив журналіст. 
Він наголосив, що нині Україна сьогодні стоїть на роздоріжжі, де одна дорога веде її до повторення боснійського досвіду, а інша − до хорватського. У цій ситуації, за його словами, потрібно чітко розуміти мотиви Москви: ставка в Кремлі робиться саме на те, щоб повернути Україну в формат «буфера» між Росією і Заходом. Зберегти ситуацію, коли захід закінчується на польсько-українському кордоні, а не на україно-російському. 
«Головне завдання України − це прагнути до хорватського сценарію припинення війни. Затягувати мирні переговори до того часу, поки у Москви не залишиться ресурсів, щоб продавлювати своє бачення мирного процесу. Не погоджуватися на будь-які рішення, які можуть обмежити український суверенітет. Звикати жити в умовах гібридної війни і перманентних військових ескалацій. У міру сил − домагатися того, щоб список санкцій тиск на Москву не слабшав. Ніхто не обіцяє, що це трапиться завтра. Ніхто не обіцяє, що перемога буде легкою. Але хто, чорт забирай, взагалі вселив думку, що на війні буває інакше?», − підсумував оглядач.

Коментарi

Коментарiв