Ігор Овчар: Холуї Порошенка змушують українців здатися терористам

254
Читаю, слухаю, дивлюся…
Порошенко та його холуї вже майже остаточно «на фактах» «переконали» мене в тому, що наша держава та наші ЗСУ на 9/10 − нічого не варте лайно. Адже за переконливими словами лідєров пєрєкрьостних лайков і рєпостов – так виходить, що 250 тисяч ЗСУ та ще півмільйона різних держпридурків у формі та зі зброєю, що утримуються за рахунок платників податків – не здатні перемогти невидиму з Брюсселя та Вашингтона тьму москальських іхтамнєтов. Та розігнати 30-ти тисячне (телевізор не бреше!) збіговисько різношерстих найманців (тих, що нині в українській мінськодипломатії називаються «війська») на клаптику Донбасу «в результаті проведення АТО». Тому українці змушені не звільняти свою землю та заручників (АТО ж!), а піти на поступки та здатися терористам. З благородною метою, звичайно, щоб зберегти своїм воякам та полководцям життя. Бо це і є головне. Бо так виходить, що присягу кадрові українські військові давали лише про людське око, жили собі поживали, а як раптом прийшлось до війни – то зась.
І лише дипломатичний геній Порошенка у Мінську під столами рятує ЗСУ від цього масового камінг-ауту, а Україну – від остаточного захоплення москалями-іхтамнєтамі. 
З огляду на це, вторинною лінією від холуйні #Мінстець йде злегка завуальований натяк на те, що моя нація загалом – це зборище боягузів, недоумків та зрадників. Які нібито в своїй більшості підтримують геніального дипломата-головнокомандувача Порошенка, бажають своїм воякам не перемоги, а героїчно «розвестися» та мужньо здатися. Щоб зажити уста в уста з москалями всіх ґатунків. Яких ще вчора ці вояки з натхненням шукали в прицілі всього, що вбиває. 
Питаєте навіщо це всім нам, тобто українцям?
– «Бо так треба», − каже геній цинічного патріотизму. Та наосліп, дистанційно та юридично чисто відкриває собі новий магазин чи підприємство.
– «А кто, єслі нє Он?», − з розпачливим надривом русскоязичной чєлюсті прямо запитують маститі «блогери» та рядові волонтери-ложкомойкіни.. 
Залізні аргументи, переконливі, вбивчі.
Але ви продовжуйте вашу натхненну працю над нами, панове #Мінстець. Бо я ще зберігаю певну переконаність в тому, що я з вами все-таки різної нації, що в нас абсолютно різне майбутнє та однозначно в різних країнах. Моя називається Україна. А де буде ваша – нині не знають навіть «юристи ротшильда» та всевидящий проповідник культу Анаконди на Вітрині. Та й далеко не всі всі встигнуть добратися у гейситозаможний чи у запорєбріковий рай. Не всі ж з вас мають свої приватні океанські яхти, літаки та полк особистої охорони, щоб до них добратись, правда?
Джерело: Ігор Овчар

Коментарi

Коментарiв