Петро Олещук: «Вивчити мову, аби виграти війну»

293
Щодо «мовного питання».
Як ви думаєте, чому Росія веде війну проти України? От чому? Я не про формальний привід, а про глибинні причини?
Відповідь дуже проста. Аби повернути Україну у лоно власної імперії.
Але навіщо Україна Кремлю, що у нас аж вже такого цінного?
І тут відповідь проста – люди. Не вистачає у імперії, що помирає «людішек», мало у них «кріпаків», а скоро – буде ще менше.
А гарматне м’ясо потрібне. Раби на заводах – потрібні. Привілейовані кріпаки, що добувають вуглеводні – теж потрібні. І все це є в Україні.
Чому саме Україна? Бо Україна – найбільша за кількістю населення «російськомовна» країна світу, після самої Росії.
Вони вважають, що нас легко перетравити, асимілювати, і поширеність російської мови у нас лише підкріплює цю думку.
Для Кремля українці – це ті ж «росіяни», але «трохи зіпсовані» західною пропагандою. Але це нічого – репресивний апарат все виправить, школа та церква – закріплять результат.
Оскільки наявність належної кількості «рабів» – питання виживання імперії, то і від України вони не відчепляться, допоки хтось не програє, або зникне.
Для України є два варіанти:
– капітулювати та влитися у «руській мір». В принципі, для когось він може бути непоганим. На перших етапах життєвий рівень може вирости. Стріляти перестануть. Звісно, доведеться відмовитись від ідентичності, але це для декого – цілком нормальна плата.
– вибороти незалежність, для чого необхідно домогтися від Росії визнання нашої окремішності. Росія відчепиться від нас у той момент, коли зрозуміє, що «перетравити» нас не вийде. Лише тоді, і не хвилиною раніше.
Звісно, можна за це воювати десятиліттями (а саме війна на десятиліття, очевидно, нас і чекає), але мені особисто видається, що вивчити українську – все ж набагато простіше, аніж десятиліттями сидіти в окопах та втрачати найкращих громадян.
При цьому, проти російської мови та її вивчення особисто я нічого не маю. Як і проти будь-яких інших. І проти збереження власної ідентичності громадянами України – ким би вони себе не вважали.
Але мовне питання у нас не може бути вирішене саме як мовне питання, а не політичне, допоки поруч із нами – Російська імперія.
Нам треба довести свою окремішність, інакшість та непридатність до асиміляції – це найпростіший, найменш кривавий та найкоротший шлях припинення цієї клятої війни.
Ми просто повинні показати Росії, що у неї немає шансів. Так само,як колись показали свого часу всі інші народи, що змогли вийти з-під російського впливу.
Звісно, відродження української – це не єдиний можливий спосіб ствердження ідентичності. Але навіщо «вигадувати велосипед», коли інструментарій вже є, і він – очевидний?
Поки що ж ми – це просто ласий шматок для Кремля.
Джерело: Петро Олещук

Коментарi

Коментарiв