Євген Якунов: Ненависть і гавкіт із-за поребрика

189
Серед тих, хто лив крокодилячі сльози над могилою командира, який вибухнув у ліфті, опинився і наш давній приятель, старий Азаров. У своєму Фейсбуці він обізвав покійного бандита «справжнім героєм Донбасу», а в смерті його звинуватив «терорістічєскую власть Кієва».
А колись же він здавався нешкідливим Дєдковим, який калічить через недогляд українську мову простакуватими «кровосісі», пригрітий Януковичем для того, щоб з крихт, що залишилися від бенкету Сім’ї, нашкребти на бюджетний колобок для країни.
А ще раніше був звичайним українським чиновником. Завідував бюджетним комітетом у ВР, причісував рідке волосся поперек голови, ходив по одних із нами вулицями – Грушевського та Інститутській. Навіть на сцені Майдану постояв 2004 року. У помаранчевому шарфику.
Деякі вважали його здібним економістом, як мінімум – інтелектуалом на тлі стада злодійкуватих донецьких гамадрилів. І в самому кінці нинішнього Майдану, коли він тікав слідом за Януковичем, і ридав, що бос його зрадив, Азарова навіть шкодували.
І раптом таке мурло оголилося. Така ненависть. Такий гавкіт із-за поребрика. Може, грошей заарештованих шкода? 
Скажете, навіщо про нього згадувати? Забанити, і справа з кінцями.
Ні, як це не гидко, часом треба згадувати. По деяким причинам.
По-перше, щоб не забувати, хто нами ще не так давно керував. Ненависник всього українського, Сусанін тайгового союзу, хрещений батько, що примостився в тіні великої Сім’ї. Як ми могли стільки його терпіти?
Тим, у кого коротка пам’ять, хто кричить, що зараз гірше, ніж при Януковичі, безумовно варто почитати Фейсбук Азарова. Це протвережує.
І ще: читання Азарова показує перспективу. В тому сенсі, що добре видно, як швидко і як далеко ми пішли від російського світу. І як це, насправді, було нескладно. І як це незворотно. 
Навіть ті з сьогоднішніх публічних політиків, яких ми звично називаємо ватниками, колишні колеги і навіть друзі Азарова говорять з ним вже на різних мовах. У всякому разі, в публічному просторі.
І ще. Дрейф політичної свідомості колишнього українського політика, який потрапив в країну Путіна, дає хороший матеріал для соціального психолога. А може і психіатра. Бо показує, як відбувається політична деградація людини в російській світі.
Джерело: Євген Якунов

Коментарi

Коментарiв