Петро Олещук: Євроінтеграція для нас закрита

57
Євроінтеграція у тому розумінні, яке ми вкладали у цей термін раніше, для нас закрита.
Євро-Атлантична – так само. Бо у НАТО нас приймуть лише тоді, коли ми залагодимо всі проблеми з Росією, а, власне, після цього – це НАТО нам буде цікаве набагато менше, ніж зараз.
Проблема не в папірцях, які ми підписуємо, або не підписуємо.
Проблема в тому, що під дією зовнішніх і внутрішніх обставин, ЄС закривається у «мушлю».
Вони бояться: нас, Росії, біженців, війни…
І цей страх успішно використовує та ж Росія для просування свої політики.
Нідерландський ультиматум закриває для нас перспективи членства у ЄС у осяжній перспективі.
І тут, як і у випадку з НАТО, від нас вимагають стати успішною країною.
От, наприклад, країни Східної Європи європейці «робили» успішними поступально із євроінтеграцією. І ще не «доробили» до кінця. Процес триває.
Відповідно, якщо ми самі знайдемо собі місце в світі, збережемо незалежність та станемо успішні – то навіщо нам тоді буде це формальне членство? Можливо, ми оберемо шлях Норвегії?
Сценаріїв для нас лише два.
Перший – капітуляція перед Росією і повернення у її «імперські обійми». Бачу, що зараз цей сценарій стає усе більш «популярним», але він не може розглядатися всерйоз. І от чому.
Так, тактично «мир» із Росією міг би принести деякі «покращення» в соціально-економічній ситуації. Але незначні і дуже не на великий проміжок часу.
Росія – тупиковий шлях світової еволюції, що повністю залежить від коливання цін на нафту.
Не треба бути генієм, аби передбачити, що нафта і углеводні у досить осяжній перспективі перестануть бути надійним джерелом доходу. І що далі? Ми будемо на периферії Росії, яка сама буде на периферії світу?
Є інший варіант. Прагмативізація зовнішньої політики. Серйозні – а не фасадні («аби дали безвіз») реформи, терор по відношенню до корупціонерів, небачена лібералізація економіки, яка лише може привабити замучених «євро-совком» інвесторів. Нам потрібні нові союзники. Нові альянси. Активна а не пасивна участь у світових процесах.
У чому проблема. Перший шлях українське керівництво пройде легко та невимушено. Другий – для нього просто незрозумілий.
Отож, питання радикальної заміни еліти постане дуже скоро. І воно не буде абстрактним, воно буде більш ніж конкретним.
Джерело: Петро Олещук

Коментарi

Коментарiв