Ростислав Мартинюк: Київ – фортеця «русского» мовного нацизму

57
Бориспіль, що під Києвом, виразно калібрує свою громаду. На будівлі адміністрації – два мурали. Ошую – Павло Чубинський, автор слів Гімну України, одесную – Михайло Вербицький, автор музики Гімну України.
Гетьманщина й Галичина, Баришпіль і Перемишль. Зійшлися у передмісті «русскоговорящей» столиці.
Власне, в самому Борисполі НЕ ЧУТИ московської мови – а це якихось 16 км від Києва. Жодна з касирок, перукарок і перехожих не випросила б у Лариси Ніцой тут і пару мідяків. Собі в абліччя.
Чому? Чому жодна з касирок тут не капітулювала перед рилом русского міра?
Тут же тобі й совєцьке воєнне містечко, і купа приїжджих – уже давно більше як корінних, і такі ж цілодобові русскіє помиї на fm і телебаченні.
Одна з причин – своя, націоналістична місцева влада. Саме вона знесла пам’ятник русскому терористу Лєніну у найглухіші часи Янека. Під час Революції Гідности об Бориспіль перечіплчлися усі каравани тітушок. Та й московський зомбо-похід «За мір» просто не пустили у межі Борисполя.
За такої МІНІМАЛЬНОЇ гігієни – й касирши як люди! І перукарки. І перехожі.
А Київ – той, що всього за 16 км – така собі фортеця русского мовного нацизму. Він підпертий Щорсами і Ватутінами, Совєцькими Бабами й Райдугами Ярма.
І попри ядерний спалах – проспект Бандери – Київ поглинутий порочною символікою. І саме це є причиною капітуляції українців у власній столиці. Де пострілом в «обороні мільйонів» стає жменька дріб’язку у руках киянки.

Коментарi

Коментарiв