Петро Олещук: Тільки лінивий не говорить про перспективу відставки Гонтарєвої

55

Хоча «політичне тіло» Валерії Гонтарєвої ще не полишило світ Нацбанку, однак лише дуже лінивий не обговорює перспективи її відставки. Зараз розмови дещо вщухли, що, очевидно, пов’язано із необхідністю одержати Україною черговий кредит від МВФ.

Українська влада хоче взяти «кредитодавця» на живця, та боїться відлякнути його кожним необачним рухом. Тому про відставку Гонтарєвої зараз публічно не говорять, хоча це і не значить, що це питання не обговорюють.

Ще наприкінці 2016 року один з одним почали виринати прізвища того або іншого претендента, кожен із яких міг би похизуватися непоганим лоббі та солідною політичною (і не тільки) підтримкою.

Спочатку виринули прізвища із добре відомим широкому загалу політичним реноме.

Зокрема, колишнього очільника НБУ Віктора Ющенка, котрий, за дивним збігом обставин, був ще і колишнім президентом України та «діючим» кумом президента нинішнього – Петра Порошенка.

Як для голови Нацбанку у нього були як позитивні, так і негативні моменти. Звісно, близькість до президента – це лише плюс, адже ми всі знаємо, що для Петра Олексійовича державне управління – сімейний бізнес. Кому ж довірити фінанси, як не рідному куму? Проте, сам кум останнім часом проявляв неабияку «борзість». То «Мінські домовленості» розкритикує, то ще щось не дуже приємне для Петра Олексійовича скаже.

Звісно, Ющенко міг би суттєво просунутись у «українізації» Нацбанку, одягнувши усіх у вишиванки та розмістивши виставки трипільської кераміки. Що-що, а «пишатися» і вчити «пишатися» інших він вміє.

Проте, найголовніший недолік у Ющенка – це його непопулярність. Чимала кількість громадян України до цього часу згадують про Віктора Андрійовича як про «зрадника» ідеалів Першого Майдану, та «архітектора» перемоги Віктора Януковича на виборах президента 2010 року. Не будемо обговорювати справедливість цих претензій, але факт лишається фактом. Міняти «непопулярну» але контрольовану Гонтарєву на не менш непопулярного, але менш контрольованого Ющенка – не дуже розумний політичний крок для президента у цій ситуації.

Не дивно, що поруч з Ющенком згадували і прізвище «вчителя» Ющенка в банківській справі – Володимира Стельмаха, що очолював Нацбанк десятиліття тому. Звісно, Стельмах – фахівець, але немолодий, та й, очевидно, із власним поглядом на «банківські питання», а тому маріонеткою у руках «любих друзів» Порошенка навряд чи став би. Тому ймовірність його призначення є ще нижчою, ніж у Ющенка.

Тоді ж, наприкінці 2016 року, раптово сплило прізвище і колишнього прем’єра – Арсенія Яценюка, який, наче, теж не проти покерувати Нацбанком. Успішно відпочивши у «закордонному виборчому окрузі», Арсеній Петрович, мабуть, захотів знову послужити рідному народові. Тим більше, що відповідний ресурс для цього в нього є – фракція «Народного фронту», яка дуже сильно потрібна для збереження парламентської коаліції та недопущення парламентських виборів.

 

Арсеній Петрович, до речі, захистив кандидатську дисертацію з економічних наук по банківському регулюванню. Чим не нагода перенести теоретичні напрацювання у практичну сферу? Збудував же він «Східний вал» і без інженерного досвіду, а колишній в.о. Голови Нацбанку тим більше впорається з керівництвом НБУ зараз.

Правда, тут, очевидно, виникає певна проблема. Все-таки, Арсенія Петровича чудово знають і в Україні, і за її межами. І не факт, що спогади про його роботу в якості очільника уряду – лише позитивні. Крім того, у президента чудово пам’ятають, що ще молодий за політичними мірками Яценюк має досить серйозні політичні амбіції, які нікуди не поділися. Тому віддавати йому Нацбанк – може бути досить небезпечно.

Поки важковаговики вели заочні політичні баталії, серед претендентів почали з’являтися зовсім екзотичні прізвища. Наприклад, у грудні 2016 року на сайті петицій з’явилася пропозиція призначити Головою правління НБУ … Олександра Дубілета. Ну, того, що успішно довів «Приватбанк» до націоналізації, яка обійшлася бюджету більше, ніж війни та катастрофи сучасності.

Зовсім екзотичний претендент, який, одначе, розпочав досить серйозну роботу із власного призначення у головні банкіри – нардеп Сергій Рибалка – Голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності.

Хоча, начебто, в парламенті він займається відповідними «банківськими» питаннями та є автором кількох законопроектів, що стосуються регулювання банківської діяльності, досвіду реальної роботи в банках він не має. І навіть дисертацію, як Яценюк, поки що не написав. Рибалка – це відомий бізнесмен, що є власником легендарного бренду «Семкі» – близького душі кожного звичайного українця. Можливо, він просто хоче написати колись біографію: «Від семок – до банок». Себто – банків.

Жарти жартами, але у Рибалки є певний ресурс – членство у Радикальній партії, яка може скоро одержати «золоту акцію» у парламенті, якщо врахувати, що діюча коаліція – перебуває у стадії зомбі. Ще рухається, але вже не дихає. Чому б не включити Рибалку в якості елементу неофіційної частини якогось чергового урядово-коаліційного переділу? Тим більше, що нардеп Сергій Лещенко буквально сьогодні казав про ймовірність формування нової парламентської коаліції.

Тим більше, що головним критеріям українського реформатора Рибалка відповідає – освіти не має, досвіду не багато. Єдиний недолік – громадянин України, а реформатором у нас, як відомо, може бути лише іноземець без вищої освіти. Тож, лишається гадати, чи завадять йому ці недоліки, чи лише допоможуть.

Звісно, нові прізвища теж виникатимуть. Можливо, ще більш неочікувані. Головне – аби потім, за звичною українською традицією, не сумувати за «світлими часами Гонтарєвої», адже, як показує досвід, в Україні ніколи не буває так погано, аби потім не стало ще гірше.

Джерело: Петро Олещук            

Коментарi

Коментарiв