Олексій Арестович: Якщо ми не повні ідіоти після довіри уряду, то хто ми?

143
Уявіть собі, що дехто підходить до вас на вулиці і каже:
– Слухай. Тут такі справи. Коротше, з цього дня я буду вирішувати чи будеш ти жити. До того ж, я вирішуватиме – з ким саме ти будеш ворогувати і за що саме вмирати.
Ще у мене є приятель. Він забиратиме декілька десятків відсотків твого доходу і розмежовувати їх так, як вважатиме за потрібне.
У нас є третій приятель. Він навчатиме твоїх дітей, що є добрим, а що – поганим. Чотвертий наш приятель, буде вас лікувати. Та перевіряти, як само ви піклуєтесь про власне здоров’я.
Подивіться ліворуч. Ось ще декілька наших приятелів, ті, що з сонливим виразом обличчя.
Вони уважно дивитимуться, чи точно і дисципліновано ти та твої рідні виконуватимуть наші приписи і чи своєчасно віддаєте гроші.
 
Уявляєте собі таку ситуацію?
Насправді, її можна уявити.
По-перше, так постійно відбувається з дітьми. Років до 12-ти.
По-друге, дорослі також можуть знаходитись у такій ситуації, за умови, що ті, хто до них звертаються, набагато, виключно, на декілька рівнів краще за них – у сенсі знання життя, вміння жити та, насамперед, моральних якостей.
У цьому зв’язку виникає низка проблем:
– ми (на практиці) довіряємо уряду речі, яких не довіряємо, навіть, найближчим нам людям, а часто-густо – самим собі: питання наших грошей, здоров’я, навчання, життя, смерті, друзів та ворогів, добробуту ближніх;
– члени уряду, як би так пом’якше сказати, зовсім не є особами, що вражають нас власними видатними особистими, професійними та людськими якостями і викликають бажання довірити їм вищеописані речі, або хоча б порадитися з ними щодо них.
Зазвичай, навпаки – викликають бажання ніколи не сідати з ними за один стіл.
– насправді, як людей, ми їх зовсім не знаємо. І бачимо замість них телекартинки, і саме телекартинкам, які невідомо хто і як створив (або біллбордам) довіряємо власні життя та гідність, майбутнє наших дітей і онуків, час та гроші.
– Ну як? Подобається вам система, в якій ми живемо?..
Саме такий стан справ ми підтримуємо зо всіх наших сил нашими мізками.
Цей стан називається «state».
Якщо ми не повні ідіоти, після цього, то хто ми?..

Коментарi

Коментарiв