Олексій Арестович: Чи здатна Росія на повномасштабну війну?

179
Останніми днями медіа з посиланням на західні джерела акцентували увагу на темі підготовки України до великомасштабної війни. Зокрема, опубліковані заяви міністерства оборони Литви і матеріали «Атлантичної ради». Принциповим питанням є ступінь (майбутньої) готовності РФ до широкомасштабної війни і способи підготовки до неї. Якщо литовське оборонне відомство вважає, що угруповання, що загрожує країнам Балтії, може впродовж доби перейти до бойової готовності до застосування, то автор матеріалу «Атлантичної ради» справедливо вказує на протиріччя між кількістю створених в 2016 році нових з’єднань і об’єднань (25 дивізій і 15 бригад) і реальною кількістю особового складу, що проходить військову службу – близько 10 тис. в/с, що за кількістю менше однієї дивізії. Спираючись на це протиріччя (і низку деяких інших даних, зокрема, зміст декількох військових навчань, під час яких відпрацьовувалися мобілізаційні заходи), автор робить припущення, що керівництво РФ готується до широкомасштабної війни, при цьому знову використовуючи радянську модель, під час якої регулярна армія мирного часу має бути доповнена мобілізованими на випадок війни. Як відомо військовим фахівцям, органічною слабкістю радянської моделі була саме необхідність широкої мобілізації, що робило приховування підготовки до раптового нападу на противника, ширше – безпосередньої підготовки до війни в цілому, досить проблематичною і вразливою. Частини і з’єднання другого і третього стратегічного ешелону (Білорусія, Прибалтика, Україна, РФ) в разі війни з НАТО, і поготів.
Для цивільних поясню. Грубо, модель була такою: у мотострілковому полку – три піхотних батальйони і один танковий (а крім того, підрозділи підтримки та забезпечення). В глибині радянської території такий полк міг складатися з одного кадрового батальйону і техніки інших підрозділів, що стоїть на зберіганні. «У разі війни» полк поповнювали мобілізованими і він ставав «повноцінною» бойовою частиною, яка, після деякого періоду підготовки, була готова до відправки на фронт. Наприклад, навіть в Афганістан в 1979 році в значній мірі відправляли мобілізовані частини.
Після розпаду СРСР, керівництво РФ поступово перейшло до «західної»  (умовно) моделі. Вона полягає в тому, щоб одразу мати в мирний час необхідний за чисельністю комплект частин і підрозділів, здатних без попереднього редагування практично негайно приступити до виконання основних бойових завдань, те саме – з подальшою мобілізацією. Різниця полягала в тому, що в СРСР практично не було загальновійськових підрозділів, здатних без дорозгортання піти в бій впрожовж лічених годин/діб. Але СРСР був наддержавою, і міг дозволити собі не поспішати. Ситуація навколо Росії інша. Завдяки каскаду реформ, до 2012 року в складі Сухопутних, Повітряно-десантних і деяких спеціальних військ ЗС РФ, в цілому, були створені близько 65 з’єднань постійної готовності. На папері це були «бригади», але в реальності – така бригада, якщо сильно напружити, сяк-так виставляла (і виставляє досі) одну посилену батальйонно-тактичну групу (БТГ), що приблизно втричі менше від того, що від неї очікується. Укомплектувати повністю ці бригади, що їх зібрав Шойгу кілька років тому, ще й в «дивізії» ніяк не вдається. «Грізна» російська військова машина ніяк не може зібратися.
І зараз я поясню чому:
Боєздатність збройних сил – це зведений комплексний показник. І забезпечує його суспільство в цілому. Суспільство в РФ – капіталістичне. Економіка – сировинна зі спробами пріоритетного розвитку низки галузей, які забезпечують високу додану вартість. Наприклад, ВПК. З точки зору міжнародного поділу праці, РФ практично не має замкнутих ланцюжків виробництва, тим більше в продукції з високою доданою вартістю.
Цей саме «високотехнологічний ВПК» без іноземної елементної бази дуже погано працює: історії з хронічно нелітаючими російськими ракетами давно стали мемами в Інтернеті.
Якщо уважно вивчити структуру санкцій, накладених на РФ Заходом, то неважко помітити, що їхній вплив направлений за трьома основними напрямками:
– зниження/ліквідація можливості розвідки/видобутку нових запасів нафти і газу;
– переривання/заміщення російської продукції в міжнародних ланцюжках поділу праці;
– неможливість отримання російським ВПК західної елементної бази.
Це – смерть. Правда, відстрочена років на 10-15. У поєднанні з політикою високих військових витрат (Крим, Донбас, Сирія, імпортозаміщення, розгортання нових з’єднань), довгостроковим трендом на зниження цін на сировину/природне паливо, поступовим вичерпанням резервних фондів, неможливістю перекредитоувати приватні й корпоративні борги, програмами догляду нафтогазозалежності від Росії основних споживачів (охоче підтримуваної США і Катаром) відстрочена смерть плавно перетворюється на прискорену – в частині, що стосується створення збройних сил РФ, здатних успішно виеонувати завдання в рамках «повномасштабної війни».
    Але висока додана вартість, в свою чергу, є зведеним комплексним показником зрілості самого суспільства, як такого. Вона стосується і людських кадрів, причому кадрів, в першу чергу. Тепер дивіться уважно на наступний розрахунок:
– в російських мотострілкових бригадах зпо штатом – рота снайперів. Снайпер, навіть у варіант Шарп-шутер, це боєць, який забезпечує ту саму високу додану вартість на полі бою. Так само, як для економіки, для його розвитку потрібна низка умов:
– висока збройова культура суспільства;
– розвинена мережа спортивно-стрілецьких клубів;
– доступність технологій (від навчання до технічної бази);
– система відносин у збройних силах, що дозволяє виділити такого бійця в окрему категорію і створити йому умови для розвитку;
– економічна база, що дозволяє вирвати з капіталістичного господарства на кілька років (мінімум) сотні і тисячі перспективних працівників високого рівня (за психофізіологічною складовою).
У російській армії (спрощено) 100 бригад. Рота снайперів (спрощено) 100 осіб. Чи здатне російське суспільство саме по собі, в умовах низької збройової, спортивної та технологічної культури, у сформованій системі відносин породити, закликати, навчити, забезпечити 10 тисяч снайперів? Щотри роки міняти третину від їхнього складу? Забезпечити якісне та кількісне перебування звільнених в резерві – без втрати навичок? В умовах економічної стагнації?.. Упс.
Це означає, що в зазначених бригадах буде, як мінімум, один небоєздатний/боєздатний лише  на папері підрозділ. Це означає небоєздатну бригаду.
Перспективи розвитку ситуації в такому напрямку за 4-5-8-10-15 років очевидні.
Висновок: російська армія, держава, суспільство і зараз не готові до «широкомасштабної війни», а з урахуванням збереження санкцій, ставатиме готовою ще менше.
До «честі» російських військових фахівців, вони це прекрасно розуміють. І поки російська пропаганда посилено залякує наївних українців і європейців жахливою і страшною, могутньою «російською військовою загрозою», вони сформували єдину можливу в даних глобальних умовах доктрину застосування своєї військової машини:
– чітко йти в концепції частин і з’єднань постійної готовності, поступово збільшуючи їхню кількість – до меж, які потягне економіка і суспільство. Дана логіка дозволяє, як справедливо вказує литовська доповідь, без попередніх організаційно-мобілізаційних заходів (або при їхньому мінімумі), раптово починати наступальні бойові дії. Американська військова кампанія в Іраку-2 (2003 рік) показала, як можна досягти оперативної раптовості в, здавалося б, наскрізь зрозумілій та прозорій ситуації, коли союзні сили перейшли в наступ на армію Хуссейна практично з режиму повсякденних дій. Війна з Грузією (2008) довела необхідність дуже швидкої військової реакції – до настання політичних наслідків, і зупинилася на п’яту добу, коли Захід, нарешті, ці наслідки позначив. Таким чином, стратегічні російські задуми на наступальне застосування своїх збройних сил припускають:
– досягнення оперативної раптовості;
– захоплення певної території (районів / об’єктів);
– ініціювання політичних торгів про долю захопленого – під гучні крики про провокації з боку потерпілих, необхідність захисту мирного населення, «гуманітарну кризу», мир і самовизначення народів, як це  і зробили в Криму. Весь розрахунок на повільний колективно-демократичний перебіг ухвалення рішень на Заході та неготовність країни-жертви до негайного відсічі – з тієї ж причини. Російська силова і пропагандистська, дипломатична машина дійсно готується до наступальних дій проти своїх сусідів – в першу чергу, країн Балтії,  Білорусі, України, Закавказзя, Казахстану, але не у варіанті «широкомасштабної війни», яку вона просто не витримає, а в досить специфічному вигляді – короткострокового міні бліц-кригу, що триватиме не більше десятка-двох діб. В умовах загальної західної цивілізаційної, військової, економічної та соціальної переваги – тільки така стратегія і працює.
Велику війну вони не потягнуть, вони це прекрасно знають. Наскоки на сусідів – так, частинами постійної готовності, після потужної попередньої інформаційно-психологічної обробки об’єкта нападу і союзників, підготовки, яка може тривати роками, а від великої війни, як вони вважають, їх бережуть РВСН.
Із мізками у вищих ешелонах влади в Росії, як і раніше, непогано, принаймні, свої реальні військові можливості, які поки не перевищують (і не можуть перевищити у найближчий історичний час) здатності провести вельми обмежену в часі та масштабах операцію проти найближчих сусідів по колишньому СРСР, вони оцінюють вірно. Як завжди, їхні доленосні плани сипляться на виконавців. Працює зворотній бік тоталітарних режимів:
– вони можуть забезпечити стратегічну узгодженість і повну концентрацію ресурсів і досягти завдяки цьому раптовості і короткострокової переваги.
Але такі режими, поступово вимивають і псують найголовніший військовий засіб – людський ресурс. Росія, як соціосистема, не в змозі наповнити свої військові плани реальним людським змістом. Бо з Росії кваліфіковані люди тікають. Тай ц хто залишається?
Конкретного юнака зі славного Томська або Пермі ще якось можна змусити піти в армію і воювати десь в далекій Україні або Прибалтиці, замість того, щоб піти в програмісти і за зовсім інші гроші мацати дівок на місцевій дискотеці, але змусити це зробити (і робити систематично) десятки і сотні тисяч юнаків – вже ні. Та ж ситуація в мініатюрі – в могутній «Новоросії». Там уже третій рік 700 танків на озброєнні, тільки танкістів ніяк не можуть нашкребти (вже четвертий рік) і на 200 – це з усією Росією.
Сьогодні РФ може виставити 100 БТГ – це мізерно мало для «великої війни».
У цілому, я б порадив керівництву країн – об’єктів потенційної російської агресії – перестати регулярно залякувати своє населення «новими російськими дивізіями» (ці «дивізії» все одно ніколи не будуть наповнені), а зосередитися на вирішенні основного завдання – приведення своїх держав в стан постійної готовності до відбиття раптового, але дуже обмеженого, нападу. У разі такого зіткнення все вирішуватимуть не стільки наявні ресурси, скільки швидкість їхнього запровадження.

Коментарi

Коментарiв