Настя Рудніцька: За «гаварітє па-русскі, я так нє панімаю» жбурлятиму копійки в обличчя!

4386
Настя Рудніцька, журналістка

Нещодавно Київрада ухвалила рішення про обслуговування в Києві українською мовою. Чимало хто почав кричати на все горло: «ви ущемляєте права русскоговорящіх», «так нєльзя».

Намагалася зрозуміти цих людей. Думаю, ну добре. Не лише ви у цьому винні. Відбиток «совка», російськомовні школи. ОК. Помовчу, не сперечатимусь. Проте тепер я зовсім іншої думки.

Отож, Київ. Маю знайти будинок під 31 номером, проте після довгих пошуків нумерації вирішила запитати милу жіночку, що проходила поруч. Краще б не запитувала…

  • Перепрошую, підкажіть, будь ласка, це 31-й будинок?
  • Гаварітє па-русскі, я так нє панімаю.

На додаток – гидотний акцент. Відчувається, що вдома тітонька говорить суржиком, але на вулиці «ана гаваріт на вєлікам і магучєм». Навіть не знаю як описати емоції, які тоді закипіли всередині. Уже не раз читала про подібні ситуації, але сама, дякувати Богу, у них не потрапляла. І тут таке.

Шалено хотілося сказати їй: «Пані, я що, до вас китайською звернулася? Ми ніби в Україні». Але в ту мить я мов язик проковтнула від шоку.

Так от, панове. Вам не здається, що «ущємляют» у нас таки україномовних? Впевнена, наприклад, для французів чи англійців така ситуація здалася б якимось анекдотом. Ти запитуєш сусіда з французьким паспортом про те, де на цій вулиці найсмачніші круасани, а він тобі «прастітє, я нє панімать па-французкі». Йому б, напевно, покрутили пальцем біля скроні. А у нас чомусь ні. У нас це називається «ущємлять права русскагаварящіх».

Тому нагадую. В Україні державна мова – українська. Хто не знає – може написати собі на лобі. Не завадить. Щебечіть собі на здоров’я російською, якщо уже так хочеться. Але якщо іще раз я почую «гаварітє па-русскі, я нє панімаю» від українця – буду кидатися копійками в обличчя, як пані Ніцой, обіцяю.

Коментарi

Коментарiв